Частина Харківської області була окупованою протягом півроку. Російські окупанти намагалися створити свою вертикаль влади, призначали своїх керівників міст та селищ. Під час наступу ЗСУ, так звані, керманичі переправилися до росії, де намагаються продовжувати піарити окупантів.
Тож, хто вони помічники окупантів?
Основних керівників окупаційної влади можна поділити на декілька частин: це місцеві колаборанти, прихильники Антимайдану, які в 2014 році ховалися на окупованих територіях чи росії, або росіяни.
Під час звільнення території області, частину колаборантів вдалося затримати але більшість зникла разом з армією окупантів.
Тож “Харківський антикорупційний центр” дослідив, історію та зв’язки представників окупаційної влади, а також їх медійну активність після деокупації області.
“Військово-цивільна адміністрація Харківської області”
На початку червня на окупованих територіях області загарбники створили свою “адміністрацію”, яка мала вирішувати соціально-економічні питання.
Головою, так званої, “військово-цивільної адміністрації Харківської області” став екс-правоохоронець Віталій Ганчев. Він до 2014 року працював у правоохоронних органах на території Харківської області. Зокрема, в 2011 році був співробітником в Управлінні громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Виходив на перевірки нелегальних мігрантів разом з представниками організації “Патріот України”.
В 2013 році працював заступником начальника Дергачівського райвідділу міліції у званні підполковника. За даними відразу декількох російських видань, Ганчев почав співпрацювати з окупантами ще з 2013 року. Після чого, опинився в Луганську, де працював в так званому “міністерстві внутрішніх справ лнр”.
В березні 2022 року Ганчев опинився в Харківській області в якості представника окупаційної влади.
Варто відзначити, що Ганчев був та залишається головною медійною персоною серед окупантів на Харківщині. Його показували по російським каналам, воєнкори окупантів брали в нього інтерв’ю. Працювала у Ганчева й пресслужба, яку очолила Анастасія Рубльовська з Луганську.
Рубльовська у Луганську працювала у пресцентрі місцевого вузу. Зокрема, писала публікації про заходи, які направлені на проведення інформаційних війн в умовах війни. Вона з’явилася у Харківській області разом з Ганчевим, паралельно запустивши Youtube-канал, на якому зібрала 12 тисяч підписників.
Однак, весь піар звів нанівець контрнаступ української армії. Нові відео на Youtube вже не з’являються. Сам Ганчев втік до росії менше ніж через тиждень після початку українського контрнаступу у Харківській області, Ганчева помітили в сюжеті російського державного телеканалу “гтрк белгород1” з “пунктів тимчасового розміщення людей” в Білгородській області.
Після втечі колаборанта до росії, він кілька разів самостійно давав інтерв’ю російським пропагандистам не першого ешелону. Розганяв фейки про “війська НАТО у Куп’янську”, про “затримання вчителів, які погодились викладати за російськими програмами” і т.д.
Провів зустріч з митрополитом Ізюмським і Куп’янським Єлисеєм, який також втік до росії і якого представники УПЦ відсторонили за підтримку окупанта.
Вже після свого від’їзду до росії, Ганчев заявив в ефірі державного телеканалу “росія 1”, що українська армія на звільнених територіях розстрілює мирних мешканців: “Повідомляють про складну ситуацію, де в населених пунктах, у тому числі, у Куп’янську та Великому Бурлуку їздять найманці та знімають на камеру як розстрілюють людей, щоб потім видати це за витівки російських військ”.
Минулого тижня посіпака окупантів запустив власний телеграм-канал, за допомогою якого намагається переконувати, що його, так звана, адміністрація ще комусь потрібна.
Заступником Ганчева став ще один харківський сепаратист, який переховувався на території ОРДЛО останні вісім років. Мова йде про Володимира Демченка.
За даними сайту “Миротворець”, Демченко ще в 2014 році підтримав сепаратистів і як повідомляє “Kharkiv Today”, намагався створити так звану ХНР в Харкові. Його затримали, але в результаті обміну йому вдалося сховатися в окупованому Донецьку.
В подальшому він став «заступником начальника із озброєння Народної міліції ДНР».
За даними прокуратури, після початку повномасштабного вторгнення РФ бойовик Демченко прибув на тимчасову окуповану територію Харківської області, щоб брати участь у збройному протистоянні з ЗСУ. У березні, перебуваючи на території села Шестакове Чугуївського району, військовий, тз «ДНР» організував збори місцевих жителів, де визначив порядок перетину блокпостів.
На початку червня 2022 року Демченко на пресконференції заявив. що нібито в нього у Харкові викрали доньку та зятя Демченко. Але якихось підтверджень не надав.
Ще одна довірена особа росіян з ОРДЛО, яка отримала посаду – Андрій Ніклійонов. Раніше він був відомий як голова телерадіокомпанії лнр.
У 2014 році Андрій Ніклійонов значився керівником благодійного фонду “Кримська ініціатива”, зареєстрованого за російським законодавством у анексованому Криму.
Цей фонд був напряму пов’язаний з окупацією півострова та підтримкою сепаратистів на Донбасі. Так, серед активістів фонду називали Геннадія Сівака, який вже у 2022 році став “гауляйтером Генічеська”.
Місцеві луганські сепаратисти під час призначення Ніклійонова в 2019 році на посаду директора телерадіокомпанії лнр були вкрай незадоволені таким призначенням і називали того керівником СТО.
Що цікаво, після звільнення Ізюму, Ніклійонова знову збирались призначити так званим директором телерадіокомпанії лнр.
Також “заступником голови військово-цивільної адміністрації Харківської області з соціально-гуманітарних питань” був і Вячеслав Матвєєв з Луганську.
Матвєєв є російським пропагандистом, який відповідав за просування наративів кремля на окупованих територіях Луганської області.
Згідно з інформації на сайті “Миротворець”, раніше Матвєєв носив прізвище Широких, був “заступником керівника адміністрації голови лнр”. Впродовж 2004–2014 років він працював генеральним продюсером Луганської обласної телерадіокомпанії, політтехнологом. Також у 2004 році був продюсером телевізійних суспільно-політичних проектів тоді ще проросійського кандидата у президенти Віктора Януковича. У 2002-2003 роках був заступником голови правління інформаційного агентства “РІА Новини — Україна”, політологом у Києві.
Відомо також, що Матвєєв має бізнес в росії.
Йдемо далі: окупанти під час зустрічі Ганчева з Денисом Пушиліним представляли “керівником апарату військово-цивільної адміністрації Харківської області” – Світлану Надьон.
В 2015 році Надьон була обвинуваченою у справі щодо несанкціонованого збуту або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства.
В ухвалі Київського райсуду міста Харкова від 4 жовтня 2017 року вказано, що 28 травня 2014 року Надьон, яка на той момент займала посаду старшого інспектора групи кадрового забезпечення в Харківському міському управлінні ГУМВС України в Харківській області, познайомилась з громадянином України, який на той час здійснював контакти та спілкування з невстановленими особами з числа співробітників спецслужб російської федерації, у тому числі з метою збирання та пошуку для останніх відповідної інформації.
У період з травня по вересень 2014 року, громадянин України звернувся до Надьон з проханням пошуку та передачі йому відомостей щодо співробітників ГУМВС України в Харківській області та добровольчих батальйонів («Слобожанщина», «Харків-1», «Харків-2»), що перебувають у зоні проведення антитерористичної операції.
Далі Надьон, використовуючи своє службове становище та свої службові зв`язки в середовищі співробітників ГУ МВС України в Харківській області, здійснила несанкціонований збір відомостей стосовно кількості співробітників ГУМВС України в Харківській області та добровольчих батальйонів («Слобожанщина», «Харків-1», «Харків-2») та закріплення за ними зброї та майна.
Крім того, Надьон у листопаді-грудні 2014 року звернулася за інформацію про відомості стосовно співробітників міліції (на той час) в Дергачівському районі до свого знайомого, заступника начальника Дергачівського райвідділу ГУМВС України в Харківській області, з метою отримання від нього зазначеної інформації. Нагадаємо, що на цій посаді якраз працював Віталій Ганчев, але невідомо до кого саме Надьон зверталася тоді, в 2014 році.
СБУ вдалось довести, що інформацію яку передавал Світлана Надьон потрапила до спецслужб російської федерації.
Станом на жовтень 2017 року, СБУ вдалось встановити, що Надьон перебувала на території російської федерації та повертатись до України не планувала.
В жовтні цього року, Надьон після звільнення Харківської області втекла теж до росії і з’явилась на російських пропагандистських ресурсах в репортажі з Краснодарського краю, де відвідала біженців із Харківської області, які проживають у санаторії Єйська, і постраждалих після обстрілу російською армією колони мирних жителів під Куп’янськом.
Як бачимо адміністрацію склали ті, хто ще з 2014 року підтримував росіян та переховувався на території ОРДЛО.
Керівники районів та чиновники на місцях
А ось щодо місцевих керманичів, то тут ситуація трохи інша.
Швидке кар’єрне зростання у Ганчева зробив колаборант Максим Губін. Від “гауляйтера” прифронтового селища Козача Лопань, до так званого керівника Куп’янського района.
В 2014 році Губін на камери розповідав, що мобілізується у прикордонники.
Щодо політичної діяльності, то людина з таким ПІБ в 2015 році балотувалася по спискам партії УКРОП. Співпадіння можливе, але його округ був в тому числі по вул. Грозненській, де він зареєстрований.
В 2018 році Губін входив до політради районної організації у Харкові партії “Опозиційний Блок”. Як бачимо, з біографії, Губін метушився з одного боку в інший. І в результаті став колаборантом.
У вересні він публічно заявив про отримання російського громадянства, а після звільнення Харківської області разом з Ганчевим опинився у росії. Його можна побачити в сюжеті пропагандистів про “пункт тимчасового розміщення людей” на залізничному вокзалі у Бєлгороді.
Вже перебуваючи на території росії, в жовтні цього року, Губін продовжує погрожувати Україні: “Нюрнберзький процес цим потворам і нацистам здасться просто раєм”.
Ганчев 29 жовтня цього року повідомив, що російські окупанти призначили з 1 жовтня так званих нових голів районних адміністрацій на Харківщині. В цьому переліку “голів районних адміністрацій” Губін залишився так званим “керівником адміністрації Куп’янського району”.
Вже колишній “голова військово-цивільної адміністрації Ізюмського району” під час окупації Владислав Соколов встиг засвітитися в росії. Він як і Ганчев – ексміліціонер. Був кандидатом на посаду голови Ізюма в 2020 році від партії “Наш край”. Під час балотування, вказував що є завідувачем сектору банківської безпеки активів фізичних осіб у ПАТ КВ «Ощадбанк».
В новому переліку Ганчева так званих “голів районів” Соколова замінив Анатолій Фомічевський.
Це давній прихильник всього радянського. Був головою районної парторганізації КПУ, а потім, коли його партію заборонили, пройшов у міськраду від ОПЗЖ. При цьому він продовжував активно викладати світлини з радянським прапором.
За інформацією “Депо.Харків”, навесні 2014 року Фомічевський також брав участь у масових антиукраїнських мітингах у Донецьку та підтримував прихильників “ДНР”. Фотографії з донецькими сепаратистами Фомічевський навесні 2014 року сам викладав на своїй сторінці в соцмережі.
Фомічевський заочно отримав підозру в державній зраді. За версією досудового розслідування, саме він показав ворогу шлях у місто, про який не знали російські окупанти і який дав змогу їм обійти оборону української армії. Багато місцевих мешканців вважають, що це було вирішальним у битві за Ізюм.
Після втечі у росію, розповідав російським пропагандистським ЗМі, що масові вбивства у місті часів окупації, це нібито фейк. А кладовище в Ізюмі – це місцеві так ховали загиблих.
В цілому у Ізюмі активно збиралися давні фанати росії. Так, прапор України разом з Соколовим знімав Олексій Худяков, відомий як організатор сепаратистських мітингів на Донбасі ще у 2014 році та Юрій Шевченко. Ще один “антимайданівець”, якого росіяни потім призначать, так званим, головою Балаклії.
Заступником Шевченка став Сергій Агарков. Це відомий ще з 2014 року харківський сепаратист, учасник “антимайдану” на майдані Свободи, який саме в 2014 поїхав з Харкова.
Як запевняє інший харківський сепаратист, керівник проросійської організації “Русь Триєдина” Сергій Моісеєв, Агарков є його соратником і саме за допомоги Моісеєва і призначили Агаркова “першим заступником голови тимчасової цивільної адміністрації Балаклії”. Трохи пізніше Агаркова відправляють, за даними видання Kharkiv.Today, працювати до Борової.
За даними сайту “Миротворець”, Агарков був одним з співавторів проєкту “дорожна карта новоросії” та керівником “Союза народного единства”. Також Агарков представлявся журналістом на акціях Євромайдану у Харкові в 2014 році та провокував учасників цих акцій.
Після від’їзду з Харкова Агарков співпрацював з загиблим окупантом Мозговим з бригади “Призрак” в Луганській області. Ще цікавий факт з життя Агаркова, він брав участь у проектах “Україна має талант” та “Хвилина слави” – у буквальному сенсі гнув підкови.
І ось Агарков доривається до влади, яку перериває контрнаступ ЗСУ.
Вже після звільнення Балаклії та Ізюму, Агарков розповідав російським пропагандистам, про сподівання, що окупанти зможуть відстояти Борівський район.
“Мене не покинули, голова звільнених територій постійно зі мною на зв’язку, мої друзі з Ізюмського, Куп’янського району — так само… Поки ми тримаємось, атака йде з усіх боків — ліворуч, праворуч… Але, я сподіваюся, все буде в нас у порядку і ми збудуємо мирне життя не лише у Борівському районі, а на території всієї Харківської області і не лише — від Одеси до Чернігова ми маємо звільнити від укрофашистів, загнати їх за Дніпро та тримати оборону», — поділився своїми сепаратистськими фантазіями гауляйтер Борової, чиє управління незабаром закінчилося.
За даними видання Kharkiv.Today, Разом з Агарковим у росію втекли не тільки Соколов, а і вищезгаданий депутат Ізюмської міськради Анатолій Фомічевский та ексмер Ізюма Олександр Божков.
Що стосується Божкова, то під час окупації він погодився обійняти посаду керівника лікарні. За що й отримав підозру у колабораціонізмі.
Керувати так званою “адміністрацією” Харківського району (з центром в Козачій Лопані” спочатку поставили колишнього депутата Харківської міськради від Партії регіонів Ігоря Телятнікова.
Ігоря Телятнікова тричі обирали депутатом Харківської міськради. У 2006 та 2010 роках Телятніков обирався депутатом міськради від “Партії регіонів”, а у 2015 році пройшов до міськради від “Відродження” Кернеса, але відмовився від мандата заради того, щоб до міськради потрапив Олександр Новак та став секретарем.
Телятніков з 2014 року має бізнес в росії.
У 2013 році Ігоря Телятнікова помітили серед представників “Партії регіонів”, які прийшли на судове засідання у справі “Єдиних енергетичних систем України” проти Юлії Тимошенко. Тоді багато з депутатів не пішли на роботу, щоб “побачити Юлію Тимошенко”, однак у залі суду вона так і не зʼявилася.
З 1 жовтня цього року, за словами Ганчева, так званим головою військово-цивільної адміністрації Харківського району замість Телятникова “призначили” Олексія Подорожного.
Це депутат Липецької сільської ради від політичної партія «Слуга Народу». Подорожному нещодавно прокуратура заочно повідомила підозру за фактом ч. 5 ст. 111-1 (колабораційна діяльність).
Як повідомляють слідчі, Подорожний під час окупації Липців був так званим “заступником голови” так званої «Липецької адміністрації військово-цивільної адміністрації Харківської області».
Цікаво, що буквально за тиждень та за день до повномасштабного російського вторгнення в Україну, Олексій Подорожний на своїй сторінці у Фейсбуці робив патріотичні, проукраїнські пости та перепости, в тому числі і вітаючи Україну з Днем єднання.
Як повідомляє Kharkiv Today, “Слуга народу” звернулася з пропозицією, щоб Олексія Подорожного позбавити депутатського мандату Липецької сільської ради.
І нарешті так званим головою військово-цивільної адміністрації Вовчанського району окупанти “призначили “ Павла Солонецького.
В липні цього року, “Слобідський край” повідомляв, що ця особа була призначена окупантами тимчасово виконуючим “мером” Вовчанська. Тоді повідомлялось, що Солонецькому 60 років і що він мешканець селища Вільча Чугуївського району.
За даними “YouControl”, Павло Солонецький був керівником сектору цивільного захисту Вовчанської райдержадміністрації, існування якого в 2018 році припинено.
Російські куратори
Серед представників російського політикуму найбільш активними під час окупації частини Харківської області були секретар генеральної ради “єдиної росії” Андрій Турчак та депутат Держдуми росії Артем Туров, який курував захоплену частину Харківщини.
Саме Турчак активно казав у змі, що “росія тут назавжди”. Цей російський сенатор є сином давнього товариша володимира путіна. За даними російських змі, родина Турчака має активів та нерухомості на десятки мільйонів доларів, зокрема, особняк у Ніцці та офшори у Британських Віргінських островах.
Якщо Турчак у цьому ланцюгу був зв’язковим з керівництвом кремля, то Туров – партійний функціонер, один із лідерів молодіжної організації “Єдиної Росії”. У своїй політичній діяльності він яскравий прихильник імперства росії. Так, у законотворчій діяльності депутата виділяється тема спрощення отримання громадянства та статусу біженця в росії, яка, головним чином, підготовлена для громадян самопроголошених ДНР і ЛНР.
Під час окупації Туров активно займався створенням офісів “єдиної росії” на території Харківщині та запрошенням партійних волонтерів для пропаганди, про що раніше вже писав ХАЦ.
Крім того, Турчак і Туров якраз лобіювали відкриття шкіл на окупованих територіях з російськими навчальними програмами.
Ще один росіянин, про якого варто згадати в цій публікації – це ексмер Краснодара Андрій Алексєєнко, для якого вигадали посаду “голови ради міністрів окупованої частини Харківської області”.
Окрім того, Алексеєнко також став першим заступником так званого “голови військово-цивільної адміністрації Харківської області”. Через це призначення він навіть покинув посаду міського голови у Краснодарі.
Що могло змусити мера немаленького російського міста втратити посаду і переїхати на окуповані території, щоб зайняти “посаду” фейкового органа влади, який ніхто в цивілізованому світі ніколи не визнає.
На думку ХАЦ, відповідь можна знайти у біографії Алексеєнка. Андрію Алексеєнку — 44 роки, уродженець Краснодарського краю. До того, як стати мером Краснодара, Алексеєнко був заступником голови Краснодарського краю з питань паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства та якраз першим віцегубернатором Краснодарського краю.
Алексеєнко з 21 жовтня 2021 став виконуючим обов’язки голови Краснодара, з 17 листопада того ж року – мер Краснодара. А вже 22 грудня 2021 року Андрія Алексєєнка доставили на допит як підозрюваного у кримінальній справі про отримання хабара. За версією слідства, забудовник Мисак Казарян в 2018 році передав Алексеєнку, який тоді займав посаду першого віцегубернатора Краснодарського краю, рушницю вартістю 1,6 млн руб., а той за це нібито забезпечив видачу висновку про відповідність багатоквартирного будинку будівельним нормам. Пізніше прокурор Краснодарського краю Сергій Табельський повідомив, що справу проти Андрія Алексєєнка передано для розслідування до центрального апарату слідчого комітету росії. З того моменту жодної офіційної інформації про розслідування не було.
Судячи з усього, у Алексеєнка просто не було вибору, чи очолювати так звану “раду міністрів окупованої частини Харківської області”, бо він перебуває в росії під слідством.
Як повідомляють російські ЗМІ, Алексєєнко активно підтримував військкомати в росії у наборі найманців та бойовиків на війну в Україні.
Після деокупації Харківщини Алексєєнко продовжує грати роль та надавати коментарі проросійським змі.
В цілому, ключові персони, які підтримували росіян на Харківщині, виїхали разом з армією окупантів та й зараз продовжують працювати на роспропаганду. Але вже без попереднього запалу.
—————————–
Це журналістське розслідування було проведене й опублікованев рамках проєкту ІРРП “Підтримання журналістських розслідувань за фінансової підтримки International Media Support (IMS)”
Павло Новик, Євген Лісічкін