Після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну харківська влада майже припинила замовляти коштовні реконструкції скверів, парків, до яких привчила містян у попередні роки. Іміджеві проєкти, реконструкції на сотні мільйонів гривень поступились місцем безоплатному транспорту та автоматам з водою.
Місцеві пасіонарії марно сподівались, що влада переглянула багаторічну поведінкову модель і коли прийде час ремонтів, почне обговорювати проєкти з громадою. Проте весна-осінь 2025 року довели, що харківські чиновники не збираються спиратися на думку містян, послуговуються тільки своїм баченням та фінансовими інтересами.
“Ватра” для Терехова
Реконструкція скверу біля “Вічного вогню” та зведення так званої ватри стали комунікаційним провалом команди Ігоря Терехова від народження ідеї до її реалізації: самі придумали, не порадились із громадою, потай почали будівництво до оголошення тендерів і тільки з документів на Prozorro містяни дізнались, що відбувається на місці, де колись була Харківська фортеця. Усе це представники влади “заправили” відвертою брехнею та підтасовуванням фактів.
Отже, по порядку.
У травні 2025 року територію скверу біля “Вічного вогню” частково огородили, ніякої інформації від міської влади не було. Ходили чутки, що “просто замінять тротуарну плитку”. Коли зрештою оголосили тендер на капітальний ремонт, роботи у сквері вже тривали. Порушення перше: ще до підписання договору, коли ніхто не знає, хто виграє тендер, ремонт розпочався. Можна припустити, що міська влада прописує тендери таким чином, що переможець відомий задовго “до”.
Другий маркер: ніхто не намагався до початку робіт пояснити, чому потрібно витрачати майже 37 млн грн на ремонт скверу у центральній частині Харкова. Ми не будемо намагатися порахувати, скільки безпілотників можна було би купити за ці гроші, проте упевнені: якби харків’яни знали ідею та кошторис і могли впливати на рішення, ремонт скверу був би під питанням.
Тепер переходимо до фінансового боку “ватри”. Отже, для утаємниченого об’єкту, про який до середини літа у Харкові ніхто не знав, міська влада обирає гранітну термооброблену плитку по 7 000 гривень за квадратний метр, урни для сміття по 16 000 гривень, паркові лавки по 30-53 000 гривень, секції перильного огородження по 118 000 за квадратний метр та декоративну панель “Хвиля” за 480 000. При цьому стан скверу, його елементів, зокрема тротуарної плитки, не був аварійним, лише в деяких місцях її варто було б оновити.
У кошторисі ми, звісно, знайшли завищення цін. Наприклад, рулонний газон купили за якісь рекордні для Харкова 200 грн за кв. м, тоді як Центральний парк в цей же час заплатив за рулонний газон по 120 грн за кв. м.
Коли на схилах почали з’являтися обриси майбутньої “Ватри”, харківська спільнота вибухнула, а міська рада включила антикризову комунікацію. Тоді прозвучало виправдання, що ремонт скверу та майданчика за ним розпочали через… зсув ґрунту внаслідок російських обстрілів. Якщо це дійсно так, то чому міськрада раніше це замовчувала?
Виправдовувальну бригаду очолив заступник Терехова Дмитро Липовий. Він назвав те, що роблять у сквері, “невідкладними капітальними роботами”.
“Детонація спричинила зсув на схилі. Якби ми не вжили термінових заходів, це могло б призвести до трагедії: внизу розташовані вулиця Клочківська та узвіз, і є реальна загроза для життя людей”, — пояснював заступник міського голови.
Про другий вогонь, за “вічним”, тоді ще ніхто не знав. Коли “ватру” почали монтувати, міська рада підвезла нову версію: це подарунок бізнесменів міста у виді благодійної допомоги, бюджетних грошей на неї не витрачали.
І тільки 11 серпня міська рада зважилась і повідомила про цей об’єкт. Це сталося лише після того, як харків’яни на власні очі побачили інсталяцію, що частково перекриває вид на історичну забудову. Адвокатувати цей об’єкт висунули відомого у Харкові гіда Максима Розенфельда. Згодом його версія стала ще більшим комунікаційним провалом міської ради.
“Архітектор, художник і відомий гід Харкова Максим Розенфельд зазначив, що це місце має особливе історичне значення: саме там, на Університетській гірці, в XVII сторіччі була побудована Харківська фортеця, і з цього місця починається чимало екскурсій містом. За його словами, нова інсталяція Вічного вогню відходить від радянського трактування та пов’язана з давньою історією місця. Зокрема, нагадує про сигнальні вогнища. Їх запалювали у козацьких фортецях, в яких мешкали вільні люди, для попередження про небезпеку”, – йшлося на сайті міськради.
Дослідник історії Харкова Андрій Парамонов назвав ганьбою слова Розенфельда. Його обурило, чому міськрада не запросила археологів або істориків, коли починався цей проєкт. Слова про те, що козаки запалювали якісь вогнища біля фортеці, Парамонов назвав невіглаством і нагадав, що мери приходять і йдуть, а місто залишається.
Більше Харківська міська рада не комунікувала цей проєкт. А Ігор Терехов, який мав за давньою харківською традицією відкривати його 23 серпня (так було щороку до повномасштабної війни), врешті не зміг цього зробити.
У сухому залишку після “Ватри” зосталось багато питань до влади:
- Чому міська рада вирішила, що Харкову потрібно витратити гроші саме на цей сквер, а не на будівництво додаткової підземної школи або на посилення захисту міста від росіян?
- Чому не презентували концепцію громаді?
- Чому представники міськради не поспілкувались з істориками та архітекторами?
- Чому не оголосили архітектурний конкурс?
“Гепаштрасе” через парк
“Ватра” на схилах – перший маркерний проєкт для команди Терехова, але далеко не перший в історії Харкова, що викликав спротив містян, обурення громадських діячів та архітекторів. Підлеглі Терехова “учились” у “попередників”. Згадаємо часи Добкіна-Кернеса і зануримось у 2010 рік, коли чиновники вирішили побудувати дорогу через Центральний парк (колишній парк Горького). Тоді у Харкові, імовірно, уперше за часів незалежної України “народилась” громада, з’явились протести і перші “тітушкі”.
Мало хто згадає зараз, що міська влада мотивувала скандальне будівництво підготовкою Харкова до Євро-2012. Начебто дорога мала зв’язати кілька центральних вулиць та розвантажити центр міста. На захист дерев вийшли сотні харків’ян. Спротив був цілодобовим: активісти встановили наметове містечко, щоб охороняти дерева. На харків’ян нападали будівельники, тоді ще міліція та “тітушки” (це слово з’явиться в Україні пізніше).
Тодішній виконувач обов’язків харківського міського голови Геннадій Кернес заявляв: “Дорогу через Лісопарк вигадала не нинішня міська влада, і навіть не попередня. Ця магістраль є у генеральному плані розбудови міста кількарічної давнини, який був затверджений на всіх рівнях і навіть схвалений на громадських слуханнях”.
Це була брехня, і захисники дерев запевняли, що у генплані цієї дороги немає.
Засудив дії активістів і назвав їх “проплаченими” тодішній голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін.
До місця масової вирубки дерев підігнали важку дорожню техніку – грейдери і бульдозери. Міліція обіцяла затримувати всіх, хто буде заважати роботі бульдозерів. Але акції протесту не вщухали, а ставали дедалі чисельнішими та активнішими. Це переросло у відверті напади на мирних протестувальників з боку міліції, співробітників комунального підприємства “Муніципальна охорона”, хлопців спортивної статури та характерної зовнішності, яких “викликала” на допомогу міська влада.
Вирубка дерев для будівництва нової дороги між вулицями Новгородською і Сумською почалася 20 травня 2010 року.
На думку екологів, тоді вирубали значно більше дерев, ніж заявляла міська влада: не 503, а 2000. Дозвіл на роботи дав виконком Харківської міськради. За проєктом, на будівництво дороги із міського бюджету мали витратити 43 мільйони гривень, але трохи зекономили.
«Це була незаконна вирубка. А будівництво дороги не було узгоджено з громадою та управлінням охорони довкілля, відсутні екологічні експертизи щодо автомобільних викидів», – наголошував тоді голова екологічної групи «Печеніги» Сергій Шапаренко.
Зупинити будівництво намагались через суд, але тоді це було неможливо. Коли “Гепаштрассе” була готова, то стало очевидно: дорога не виконує ніякої функції розвантаження. Заступниця голови ініціативно–правової групи “Прорвемося” Юлія Юдіна упродовж 9 місяців намагалася у суді зупинити будівництво дороги, та суд визнав її законною.
У парку громада Харкова програла: дорогу побудували, але насправді перемогла – бо відбулась як явище.
“Одоробло” на площі Свободи
Після Революції Гідності громадянське суспільство Харкова сколихнулось у 2016-2017 роках, коли міська влада планувала встановити на майдані Свободи замість пам’ятника Леніну 86-метрову колону (авторства братів Чечельницьких, скульпторів Олександра Рідного та Ганни Іванової) – відоме на всю Україну “одоробло”. ХАЦ разом з іншими громадськими організаціями оскаржив це рішення в суді: у 2017-му конкурс на проєкт пам’ятника визнали незаконним, а монумент не встановили.
Голова правління ХАЦ Дмитро Булах зареєстрував тоді дві петиції: скасувати результати бліц-конкурсу та відправити у відставку головного архітектора Харкова.
“Нас не влаштовує такий рівень комунікації, некомпетентність і безвідповідальність, які дозволив собі головний архітектор Харкова Сергій Чечельницький”, – написав Дмитро Булах.
Обидві петиції в рекордні строки набрали необхідні 5000 підписів. Як і зараз, міська рада усе вирішила тишком-нишком, без конкурсів, консультацій та обговорень.
“Цей конкурс взагалі не відповідає вимогам вітчизняного законодавства, не кажучи вже про… Одоробло – воно і є одоробло, пояснювати не треба”, – коментував тоді ситуацію навколо конкурсу юрист ХАЦ Володимир Рисенко.
“Ми вивчили умови того конкурсу і знайшли, що міська рада порушила все, що могла порушити. Бо є спеціальне нормативне регулювання таких архітектурних конкурсів, і порушення були — починаючи від строків проведення конкурсу, закінчуючи тим, що не було винагород для переможців конкурсу”, — говорила тоді юристка ГО “Міські реформи” Олена Купіна, яка також оскаржувала результати конкурсу.
У 2020 році Касаційний суд направив справу на новий розгляд у районний суд Харкова.
Поки тривали суди, реконструкція на площі Свободи завершилась: у сквері збудували сухий фонтан.
Цього разу перемога була за громадою Харкова.
Мавп’ячий music band у саду Шевченка
Улітку 2019 року в саду Шевченка відкрили фонтан з мавпами. На чотирьох рівнях був розташований оркестр із 13-х мавп, спочатку вони були “голими”, а через рік приматів одягнули у фраки. Геннадій Кернес відмовлявся назвати автора музичного monkey band та всіляко його захищав, згодом журналісти з’ясували, що мавп на замовлення чиновників зробили у Туреччині. Тоді ХАЦ з’ясував, що харків’яни заплатили за мавп 51 млн грн.
“Це класичний приклад скульптур не в тому місці та не в той час. Фонтан з мавпами начебто мав розважати дітей, які прийшли до зоопарку, але встановили їх не у самому зоопарку, а в саду Шевченка у 2019-му, припускаю, через те, що відкриття зоопарку затрималось до 2021 року”, — розповів у коментарі “Суспільному” краєзнавець Іван Пономаренко.
Уже у 2024 році мавп відправили на технічне обслуговування і більше не повернули.
Будинок, що спотворив Каскад
У 2017 році у саду Шевченка розпочалася реконструкція фонтану на “Каскаді”. Повною несподіванкою для містян стало рішення міського голови забрати воду.
У старому варіанті фонтан мав вигляд водоспаду — по центру вода стікала по широких порогах, обабіч були сходинки.
За новим проєктом “Каскад” перетворився на гранітні сходи з двома чашами фонтанів — перед підйомом та на майданчику нагорі. Вода порогами більше не стікала.
У міськраді це рішення мотивували тим, що на цьому місці нестійкий ґрунт, на якому фонтан не встояв би. Також чиновники апелювали до вартості води, що сильно здорожчала, та до близькості метро.
“Там він жив, цей “Каскад”, останні 20 років на чесному слові. І коли взялися за розрахунки, порахували, що цей “Каскад” стає золотим”, — говорив у 2019-му Геннадій Кернес.
Представники групи зі збереження об’єктів культурної спадщини SaveKharkiv збирали підписи містян, щоб зупинити будівельні роботи на фонтані та провести незалежну експертизу.
Але у 2019 році реконструкцію завершили. Вартість оновленого Каскаду, за оцінками ХАЦ, коштувала міському бюджету 103 мільйони гривень.
Уже після завершення робіт стало відомо, що у початковому варіанті реконструкції вода на сходинках мала залишитися. Але, за нашою інформацією, це рішення не сподобалось керівництву міста. Урешті водопровід підвели, а труби “поховали” всередині. Як тоді пояснив проєктант Артем Прощенко, ще навесні 2018 року у візуалізації фонтануючий Каскад був запланований, але “Харківзеленбуд” попросив “осушити” проєкт.
Боротьба за Каскад ще тривала, але Харківська міськрада не реєструвала десятки петицій харків’ян. ХАЦ збирав підписи самостійно.
Відсутність води стала не останнім розчаруванням, яке чатувало харків’ян після реконструкції: вид з “Каскаду” був безнадійно зіпсований: навпроти, затуляючи вид на Залопань, виріс 16-поверховий будинок ЖК “Інфініті”. Збудував його близький до міськради “Житлобуд-1”.
Заглушені труби, по яких мала текти вода для Каскаду, залишаються у товщі конструкції.
Будинок за Колесом огляду у Центральному парку
У 2021 році вид з вулиці Сумської на центральну алею Центрального парку зіпсувала висотка житлового комплексу “Люксембург”. Компанія “Авантаж” будувала на території колишнього стадіону “Динамо” дві дев’ятиповерхові будівлі та три 16-поверхові, одна з яких і перекрила знаменитий краєвид на Колесо огляду.
Тоді ж очільник міста Ігор Терехов заявив, що коріння проблеми сягає 2016 року, коли вирішувалося, бути будинку на цьому місці чи ні.
“На жаль, висотка з’явилася. Я збирав архітекторів, ми дивилися з різних точок, як виправити ситуацію. Вирішили, що фасад має бути зроблений таким чином, щоб він якнайменше перекривав вид з боку центрального входу до парку. Тобто він має бути прозорий, скляний. Ми шукаємо варіанти, як зробити так, щоб фасад навіть відображав колесо огляду, особливо увечері, коли горять вогні”, — зазначав Терехов.
І у 2025 році харків’яни продовжують обурюватись цьому рішенню влади.
Стоунхендж на ХТЗ
Наприкінці грудня 2021 року харківські соцмережі вибухнули через архітектурну композицію в районі ХТЗ, яку охрестили “харківським стоунхенджем”.
Візуально конструкція лише трохи нагадувала знаменитий Стоунхендж у Великій Британії: по колу розташовані бетонні конструкції у вигляді стовпів та П-подібних арок.
Після резонансу у соцмережах, ХАЦ з’ясував, що проєкт “Скіфська спадщина” авторства Євгена Кулика з’явився завдяки “бюджету участі”. Його вартість автори оцінили майже у 1,5 млн гривень. За ці гроші встановили 96 наборних колон, 4 центри капища, 16 споруд та балок тощо. Конструкція, за задумом авторів, мала би “підвищити якість життя харків’ян та туристичну привабливість міста”. Проте не склалося.
Варто зазначити, що першим про нову споруду повідомив паблік адміністрації Індустріального району Харкова, назвавши її “унікальним артоб’єктом” та “яскравим подарунком мешканцям до Нового 2022 року”.
Згодом допис видалили, а мерія долучилася до критики проєкту.
“Гроші, виділені на проєкт, не освоєні. Я заборонив повністю сплачувати рахунки. Я та моя команда проєкта не бачили. Такий Стоунхендж нам не потрібен”, – повідомив міський голова Ігор Терехов.
Розголос спрацював, і за 2 місяці до повномасштабної війни договір на будівництво із ТОВ “Палмаз Груп” розірвали за згодою сторін. На початку 2022 року недостоунхендж демонтували.
Знищення трамвая
Реконструкція вулиці Весніна розпочалася під час повномасштабної російської війни, у травні 2022 року, та коштувала бюджету міста сотні мільйонів гривень. Міська влада на чолі з Ігорем Тереховим не захотіла дочекатись створення нового генплану. Трамвайні колії демонтували у гарячу фазу оборони Харківщини, коли ворог ще міг обстрілювати місто з артилерії: вочевидь, поспішали.
Розширення вулиці Весніна – одна з найскандальніших реконструкцій у Харкові за останні роки. Активісти, експерти, місцеві мешканці були проти знищення трамвая (маршрут №26) на цій вулиці та на Журавлівському узвозі. У міськраді у 2021 році так пояснювали свої дії: вирішили розширити вулицю Весніна, побудувати віадук біля метро “Київська” і залишити одну трамвайну колію з реверсивним рухом.
Ініціативна група з порятунку трамвая на Весніна (Павло Храмов, Артем Сосіпатров, Олексій Свід, Валерій Пономарьов, Дмитро Булах) зустрічались з міською владою щодо альтернативних шляхів реконструкції вулиці Весніна, зі збереженням трамваю. Терехов обіцяв, що проєкт буде поставлений на паузу до весни 2022 року, поки не буде досягнутий консенсус з ініціативною групою, який влаштує всіх.
“Ми повністю розширюватимемо дорогу від Сумської до Весніна, включаючи трамвайні колії. Спуск Весніна ми розширюватимемо, щоб не створювати вузьке горлишко. Якщо ми хочемо, щоб Харків був успішним містом, що динамічно розвивається, ми повинні прокладати саме такі магістралі, щоб люди могли зручно добиратися до центральної частини міста і назад”, – розповідав ще секретар міськради Ігор Терехов.
Проте навесні 2022 року міська влада фактично “кинула” представників громадськості. Співробітники КП “Міськелектротранссервіс” зняли усі трамвайні рейки, що поєднували центр зі спальним районом.
Пояснень не було, хіба що окрім слів про пункт у Програмі економічного та соціального розвитку Харкова на 2022 рік, де йшлося про реконструкцію вулиці Весніна, а не про демонтаж трамвайних колій. По суті відбулась підміна понять.
На цю реконструкцію в розпал війни витратили 230 мільйонів гривень.
Мешканці Харкова (Олексій Свід, Павло Храмов та Ірина Кравченко, а також представник позивача Андрій Коломійцев) подали позов проти міськради, щоб повернути трамвайні колії на вулицю Весніна. На початку 2024 року Харківський окружний адміністративний суд визнав демонтаж трамвайних колій незаконним, але не зобов’язав міську раду відновити трамвайну колію. Суди за трамвай на Весніна тривають.
Спроба забудови Саржиного яру
На початку серпня 2023 року КП “Харківзеленбуд” оголосило тендер на виготовлення проєктної документації на будівництво чотириповерхового офісного центру по проспекту Науки (у районі метро “Ботанічний сад”, на території Саржиного Яру).
Архітекторка Ольга Клейтман (керівниця архітектурної студії SBM Studio, авторка реконструкції Саржиного Яру у 2020 році) заявила виданню Pragmatika, що офісну будівлю хочуть звести на площі 1,7 гектара (це 10% площі всього парку). Вартість будівництва оцінювали у 180 млн грн.
13 серпня “Люк.медіа” разом із громадськими діячами, архітекторами, юристами та небайдужими харків’янами організували “пікнік” проти забудови Саржиного Яру.
“Саржин Яр – це прекрасний оазис, в якому дуже приємно провести вдень в спеку пару годин у свій вихідний. Отже, є пропозиція. Пише мені позавчора Victoria Mazia і каже Катя, а давай зустрінемось і придумаємо шо з цим всім робити, бо сил вже немає дивитись на це все. Ми придумали зустрітись всією спільнотою активних містян на місці забудови і разом поговорити і про цю історію з Саржиним Яром, і загалом про те шо коїться у нас в місті і разом вибудувати план дій у випадках, коли суспільство кричить ми проти, а міськрада робить вигляд “не чує баба”, – писала співзасновниця “Люка” Катерина Переверзєва.
Харків’яни готували звернення до Президента України, ХАЦ комунікував з представниками міської ради щодо неприпустимості забудови Саржиного яру. Урешті спрацювало: напередодні “пікніка” уже було відомо, що будівництво не відбудеться, а через день у міськраді повідомили, що скасовують тендер.
Отже, в історії Харкова є чимало прикладів, коли громада перемагала і зупиняла дикі архітектурні ідеї влади. Проте чиновники навіть у 2025 році не навчилась пояснювати свої дії та продовжують жити в парадигмі «ми краще знаємо, що вам потрібно, ваше завдання — подякувати». Жодних громадських слухань або хоча би діалогу з громадою з будь-якого архітектурно-просторового рішення немає. Він відсутній з часів Добкіна/Кернеса.
“Базує Львів, а не Харків”
Будь-якій реконструкції у Харкові має передувати публічне обговорення, дискусія. Це – база, особливо коли йдеться про великі або доленосні для міста проєкти. Іноді “базує” Львів, а не Харків.
Блогер та громадський діяч Павло Храмов розказав, який діалог мав би відбуватися між владою та громадою Харкова.
“У нас є два головних інструменти – це громадські обговорення та архітектурні конкурси. Конкурс – це непроста річ і організаційно, і фінансово, тому його варто поставити процедурно на рейки, щоб для громади воно було недорогим, і досить простим в організації, або хоча б застосовувати для значущих проєктів, великих вулиць, громадських просторів. Це не ідеальна картина, але непогана. Часто буває, що обговорення, конкурси заощаджують кошти громади, бо знаходиться рішення значно дешевше, ніж початковий задум, знаходяться альтернативні рішення, естетично цікавіші й дешевші. Гарний приклад – Саржин Яр. Коли залучили архітекторів не зі свого “пулу”, і це дало результат.
Що стосується громадських обговорень, тут є момент, що спочатку вибудовується комунікація з громадою. Треба елементарне пояснення від влади, “що ми робимо, що ми плануємо робити”. Це елементарні, базові речі, з яких треба починати. Бо щось робиться, ми не знаємо, де за цим слідкувати, де відстежувати, це перетворюється на полювання за тим, щоб дізнатись, а не дружня комунікація, коли владі цікаво почути думку тих, кому не все рівно. Заяви про наміри – це дуже незручно і незрозуміло. А потім вже для кожного такого простору, для кожної такої реконструкції мають бути організовані громадські обговорення. Мають бути залучені стейкхолдери, які найбільше зацікавлені в цій темі. Якщо ми говоримо про простори в центрі міста – то тут може бути залучена вся харківська громада”.
Про Лопанську набережну сказали Києву
Реконструкція Лопанської набережної з пішохідною частиною розпочалась навесні 2025-го, а оголосили перший аукціон у жовтні. Як тільки ХАЦ написав про це, одразу “ручними” Телеграм-каналами прокотилася хвиля “відбілюючих” цю відбудову матеріалів. Жодного розуміння, хто і чому прийняв рішення зробити цю ділянку пішохідною, немає. Відсутні відповіді на запитання, чи взагалі це мало сенс до повномасштабної війни з економічної точки зору і що змінилося зараз? Міська рада грала у мовчанку. Ігор Терехов як міський голова презентував майбутню реконструкцію набережної у 2023 році у Києві, на інвестиційному форумі Kharkiv: Restart. Щоправда, містянам сказати про це забули або не вважали за потрібне.
Павло Храмов взагалі вважає, що міськрада так і не збагнула, що таке пішохідна вулиця і дарма витратила гроші на штучне перетворення Лопанської набережної на “пішохідну”. Ця ідея, така популярна у Європі, тут не працюватиме: чиновники нав’язали штучну пішохідність.
“Вважаю, що у влади є нерозуміння, як працювати з простором. У міськраді досі панує думка, що ремонт простору – це кількість труб, які треба перекласти, скільки плитки треба покласти і все таке інше. Трохи видозмінити параметри і все. Це неправильний підхід. Деякі проекти, і пішохідна вулиця під це підпадає, неможливо зробити без співпраці бізнесу, громади, митців. Неможливо, наприклад, змусити на вулицю виходити вуличних музикантів. Ти можеш найняти музикантів, які будуть грати певну музику, але це вже не про культуру вуличних музикантів. Щоб пішохілна вулиця дійсно стала пішохідною, а не просто вулицею, де не їздять машини, це повинно пропрацьовуватись з певним культурним середовищем, має бути залучення закладів, які готові там відкриватись або вже існують, і готові сприяти розвитку середовища. Це має бути залучення місцевих мешканців, які там живуть, щоб вони це прийняли. Краще, коли на пішохідній вулиці живуть люди. Просто дати функцію простору пішохідного – це може бути провал. Влада може колись догратись, що не вгадає з простором, з його функцією. За великим рахунком, таке вже є – Центральний парк – провальний простір. Він ще красивий і людям подобається вийти по ньому прогулятись, але з точки зору витрат на нього, його масштабу і популярності – це непорівняно. Можна одну центральну алею залишити, і буде приблизно такий самий успіх. Нам потрібні сталі проекти, де буде життя багато років, і цей простір буде допомагати економіці, створювати робочі місця, а не тягарем, як Центральний парк”.
Як влада могла би розмовляти з жителями Харкова
Громадська участь є ключовим елементом демократичного суспільства, оскільки вона дає можливість громадянам впливати на прийняття рішень або хоча б дізнаватись про них заздалегідь. Активні громадяни та громадські організації можуть використовувати ці інструменти для просування своїх ідей та ініціатив, що позитивно впливало би на життя громади. Ігнорування інтересів громадськості створює загрозу зловживань та згортання демократії. Зараз у Харкові через повномасштабну війну можна констатувати деяку громадянську апатію та дефіцит демократії. Утім міська рада могла би залучати активних містян до обговорення чи прийняття важливих рішень за допомогою багатьох інструментів.
Наведемо тільки деякі інструменти:
- Громадські збори
- Залучення громади до стратегічного планування
- Дорадчі опитування
- Консультативно-дорадчі органи при органах виконавчої влади
- Звернення громадян та запити на доступ до публічної інформації
- Загальні збори громадян та органи самоорганізації населення
- Публічні консультації та, врешті-решт, проведення архітектурних конкурсів.
Це не панацея, а лише можливість почути голос громадянина для прийняття рішень, щоб будувати краще майбутнє для міста. Тоді ризик появи чергових “одоробл” у Харкові був би мінімізований.
Публікація створена в рамках проєкту IWPR за підтримки Норвегії. За зміст цієї публікації відповідає виключно ХАЦ.
Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.
Інші статті:
Земельні подарунки у Змійові: як місцеві депутати та їх родичі отримують ділянки 
Меню від Євгена Клопотенка: хто на Харківщині купує дорогі приправи та спеції 
Енергійні менеджери для Терехова 
Готуй новорічні подарунки влітку. Як Харків “домальовує” дітей і навіщо у місті роздають цукерки за традиціями Кернеса 
Як колаборанти на Харківщині вивозили українське зерно: подробиці