На п’ятому році повномасштабної війни ми не можемо не думати про майбутнє Харкова. Спроб говорити відверто про відбудову центральної частини міста, за всі чотири роки не було або, принаймні, були дуже невиразні.
Відбудова пошкодженого війною центра Харкова ─ непахане поле для різного роду несподіваних ідей та креативних рішень, адже центр найпомітніший серед міських локацій, має стратегічну роль в житті міста. Проте це завдання видається навіть не з п’ятьма зірочками, адже в архітектурі Шевченківського та Київського районів міста “присутні” усі історичні епохи Харкова: бекетівські будівлі кінця ХІХ сторіччя, радянський модернізм і сталінський ампір, кернесівський кітч та “авантажівські” й “житлобудівські” свічки будівничого буму нульових і десятих років XXI сторіччя.
Бойові дії тривають, рф обстрілює Харків мало не щотижня, чимало зруйнованих будівель законсервовані, деякі потроху руйнуються. Ми вирішили стати на шлях проговорення того, як харків’яни бачать відбудову центральної частини міста.
Наприкінці 2025 року Yasno Research & Consulting Group на замовлення ХАЦ провела дослідження “Оцінка мешканцями центральних районів проблем реалізації плану відбудови центру Харкова”, яке серед іншого мало на меті дати відповідь на запитання, якою бачать майбутню відбудову центра міста харків’яни, передусім жителі цих районів. Це лише спроба почути думки харків’ян. Раніше ХАЦ уже писав матеріал про існуючі плани щодо відбудови району Північної Салтівки.
Центр Харкова оживає і дає відчуття нормальності
Від початку повномасштабного вторгнення у Харкові, за словами мера міста Ігоря Терехова, зазнали руйнувань та пошкоджень 12 000 будівель.
Центральні райони Харкова, Київський та Шевченківський, до війни вважалися чи не найпрестижнішими, але після 2022 року цей статус почав стрімко розмиватися. Росіяни періодично гатили по центру артилерією, ракетами С-300, КАБами, а наразі здебільшого б’ють безпілотники типу “шахед” чи “молнія”, іноді бувають комбіновані атаки з боку рф. За словами Терехова, зараз Шевченківський район ─ один із найбільш обстрілюваних районів Харкова.
Саме через це у перший рік “повномасштабки” звідси виїхало чимало мешканців. Дався взнаки й той фактор, що серед жителів центральних районів міста традиційно була значна концентрація людей з середнім та високим достатком і заощадженнями, тож велика частина місцевих могла дозволити собі переїзд і життя на новому місці. У 2022-му у центрі закрилося чимало відомих бізнесів, магазинів, закладів, до яких раніше звідусіль стікалися відвідувачі: Mcdonalds, Freshline, численні кав’ярні, популярний у молоді Rеd door Pub. Повнолюдний до повномасштабної війни центр візуально значно спорожнів. Зазнали руйнувань знакові будівлі, які асоціюються у харків’ян із самим серцем міста, такі як будинок Харківської обласної ради, Держпром, економічний корпус Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, будівля міської ради, Палац Праці. У центрі, як і в інших районах, є багато зруйнованих шкіл, дитсадків, пошкоджені майже усі виші, багато лікарень та поліклінік, установ, та найбільше – житлового фонду.
Згідно з даними дослідження Yasno R&C Group, у грудні 2025 року центр Харкова сприймався місцевими мешканцями як комфортний, але не дуже безпечний простір.
Для місцевих, та й не тільки для них, центр Харкова ─ особливе, символічне місце. Традиційно центр мегаполісу майже завжди про офісну роботу та вечірній відпочинок, це динамічне, але в той же час комфортне, насичене цікавими подіями і приємними закладами головне міське середовище. Центр дає надію, що місто живе, повертає відчуття нормальності і виступає своєрідним індикатором рівня безпеки життя в Харкові та впевненості у майбутньому: працює логіка “якщо все більш-менш добре у центрі, то все взагалі більш-менш добре”.
Дослідження показує, що повномасштабна війна і обстріли дуже вдарили по цьому відчуттю безпеки, але не вбили його, і в 2025 році спостерігалася вже зворотна, обнадійлива динаміка: люди кажуть, що центр Харкова оживав. Респоденти відмічають, що минулого року у місті стало більше людей, відкрилося чимало нових закладів та магазинів, тобто почуття “головного нормального міського простору” поступово повертається.
«Мені здається, що багато відновилося бізнесів, які до цього були. Більше відкрилося закладів, почали більш активно працювати виставочні центри, галереї, театри. Ну, якось є таке враження, що стало більше людей», ─ розповідає 24-річна місцева жителька.
Люди загалом позитивно сприймають такі ознаки повернення до нормального життя, як скорочення комендантської години, відновлення вуличного освітлення, благоустрій і прикрашання центру міста, хоча деякі харків’яни ставлять під сумнів доцільність і справедливість великих витрат на зовнішній вигляд міста в умовах, коли триває російсько-українська війна.
“Зоряне небо” чи антидронові сітки
Із часів мера Геннадія Кернеса у Харкові багато уваги приділяли благоустрою, зовнішньо ефектним проєктам, переважно в центральних районах міста, таким як широкі клумби з квітами або гірлянди на кшталт “Зоряного неба”. Сотні мільйонів гривень були вкладені в масштабні реконструкції зоопарку та Центрального парку. Ігор Терехов підхопив і продовжує цю тенденцію, розбудовуючи, наприклад, Лопанську набережну (зараз не будемо говорити про припустимість цих витрат на даному історичному етапі).
З одного боку, ці витрати підтримують туристичну привабливість міста та працюють на образ Харкова як “найкращого” міста, з іншого ─ під час війни та обстрілів сприймаються не завжди доречно. Опитування це яскраво показує.
У суспільній свідомості харків’ян прослідковується певна дилема між красою та безпекою, мовляв, чи варто витрачатися на «Зоряне небо» на Сумській вулиці, коли на околицях міста вже натягують антидронові сітки. Чи не виглядає це наче банкет під час чуми? Чи не ховаємо ми голову в пісок? Можливо, потрібно більше уваги приділяти бомбосховищам, ППО та захисту від дронів, нагальним потребам військового часу? Хоча харківська влада продовжує жити в парадигмі мирного Харкова з благоустроєм, прикрасами та мільйонним реконструкціями?
“Надмірне прикрашательство ─ це марнотратство, ─ каже 66-річний чоловік, у минулому військовий ─ Я три роки в армії був, і ми за свої гроші купляємо бензин, ремонтуємо автівки. А в інтернеті, ви ж бачите, збирають, пенсіонери копійки на дрони, на автівки, а тут мільйони витрачаються на ялинкові прикраси. Це надмірно. Дуже м’яко кажучи”.
У той же час, частина респондентів сприймає благоустрій і прикрашання міста позитивно, як сигнал того, що місто живе й піклується про своїх мешканців — особливо про дітей. За думкою частини респондентів, красивий зовнішній вигляд міста не завжди потребує великих витрат, оскільки у місті, як запевняють чиновники, використовують прикраси, придбані до повномасштабної війни.
“Не такі вже великі кошти на це витрачаються, ─ опонує попередньому учаснику дискусії 60-річна учасниця. ─ Ми ж бачимо, що це ті самі прикраси, які були до війни. Щось там з “Фентезі парка”, щось з Центрального парку, якісь прикраси. Просто змінюють їхню локацію кожного року, якось там їх по-іншому компонують. Тому я не думаю, що занадто вже великі кошти на це витрачаються. Харків’янам треба якось отримувати позитивні емоції, відчувати психологічний ефект, що місто живе. До того ж в місті дуже багато дітей, і дітям не поясниш, що в них дитинство проходить. Вони хочуть якогось свята”.
Частина респондентів зазначає, що благоустрій міста нерівномірний, центру дістається вся увага, в той час, як інші районі майже забуті. Це більше образ і картинка для туристів, ніж реальне закриття нагальних міських потреб.
«Концентрація прикрас саме в центрі. Моя думка, що в спальних районах цього недостатньо ─ каже 30-річний чоловік. ─ Ця концентрація, тому що потік людей завжди їде у центр, хоча тут насправді проживає не так багато людей, як, наприклад, у спальних районах. Тому, можливо, краще було б якось рівномірно розподілити це по місту».
Повний звіт дослідження Yasno R&C Group.
Комфортне життя під землею: досвід Фінляндії
Учасники фокус-групи переважно схвально відгукуються про життя в центрі Харкова, відмічаючи такі його переваги, як розвинену інфраструктуру, якісну роботу комунальних служб, гарні дороги, безліч аптек, закладів, сервісів у пішій доступності, доступну освіту, громадські простори, широкі, красиві парки та сквери, чимало лікарень та ЦНАПів, де можна швидко отримати державні послуги, проте вказують і на значні мінуси, пов’язані з безпекою, інклюзією та відсутністю достатньої кількості паркомісць.
Більшість респондентів вважає, що за останні пів року ситуація з безпекою у Харкові не покращилася: залишається велика потреба в доступних і функціональних укриттях. Існуючі укриття, зазвичай, віддалені, закриті або взагалі недоступні для людей з інвалідністю.
Жителі центру зазначали, що повітряні обстріли залишаються головним стресовим фактором, який ставить під сумнів якість життя в центрі. Половина респондентів дали відповідь, що їхні домівки були пошкоджені різною мірою від російських обстрілів, а знайти доступне укриття у центрі все ще лишається серйозним квестом. Багато укриттів зачинені чи завалені.
“Написано “Укриття”, а це просто підвал панельного будинку, ─ каже 60-річна учасниця. ─ Це складно назвати укриттям, щоб воно не стало якоюсь братською могилою”. За її словами, найближче до неї укриття, це метро, до якого їй йти хвилин двадцять.
Майже усі харків’яни, які брали участь в опитуванні, наголошують на необхідності будівництва багатофункціональних укриттів і масштабних підземних паркінгів усюди, де є така можливість. Це потрібно робити не тільки в гарячу фазу війни, а й наперед.
Прикладом для нас тут може стати досвід Фінляндії, яка після Зимової війни 1939-1940 років з Радянським Союзом втратила 11% території, зокрема друге за величиною в країні міста Виборг. Навчені гірким досвідом фіни побудували одну з найкращих у світі систем цивільного захисту населення, що складається з понад 50 000 захисних споруд і бомбосховищ, котрі можуть вмістити майже все 5-мільйонне населення країни.
Ключовою перевагою фінських укриттів, яка робить їхню систему цивільного захисту справді найкращою, є їхнє подвійне призначення. У фінських бомбосховищах працюють басейни, паркінги, склади, дитячі майданчики, театри, що дозволяє постійно підтримувати їх в робочому стані. Харків теж поступово “заривається під землю”, частково переносячи звичну цивільну активність, таку як освіту, лікування чи дозвілля у захищені підземні простори, будуючи підземні школи, дитсадки та лікарні, адже в умовах війни та постійної загрози з боку східного кордону іншого варіанту дій просто немає.
Харків уже переосмислює концепцію «укриття», але занадто повільно. Вона має еволюціонувати з досить некомфортного тимчасового місця, в якому треба 10-20 хвилин пересидіти авіаудар, якогось пильного підвалу з вологими трубами комунікацій, до повноцінного захищеного цивільного простору, де можна перебувати годинами, не втрачаючи певний рівень комфорту.
Це має бути не підвал, а ціла підземна інфраструктура з теплом, освітленням, вентиляцією, з дитячими майданчиками, ліжко-місцями, зонами відпочинку та закладами громадського харчування. Таке неможливо зробити без застосування функції подвійного призначення бомбосховищ. Частково це вже робиться: в метро працюють підземні школи і дитсадки, але для справжнього якісного розвитку захисної цивільної інфраструктури до справи треба залучити бізнес. Наприклад, понад 85% фінських бомбосховищ перебувають у приватній власності. Їхні власники (приватні компанії, житлові кооперативи, забудовники) зобов’язані за законом будувати, утримувати та перевіряти ці укриття.
Лише повноцінно розвинена комерційна інфраструктура в системі цивільного захисту ─ підземні магазини, паби, кінотеатри, заклади громадського харчування, тощо перенесе під землю звичайне цивільне життя і зробить його там комфортним. Комусь такий рівень розвитку бомбосховищ може видатися надмірним, може виникнути питання: “Невже нам всім треба жити під землею?”.
Звичайно, без нагальної загрози життю та здоров’ю жити під землею не треба і ніхто цього робити не буде. Але Фінляндія, яка не воює вже понад 80 років, тримає, так би мовити, “порох сухим”, тобто її система цивільного захисту завжди готова і в робочому стані, завдяки спільним розумним діям держави та бізнесу. Вочевидь, нам є чому в цьому плані повчитися у фінів.
“Дуже хочеться, щоб Харків знову став мирним містом, ─ каже 44-річна жінка ─ містом студентів, де вирує життя. Але все одно буде відбуватися якась перебудова. І є досвід, який мені дуже імпонує ─ досвід укриттів і бомбосховищ у Фінляндії, які інтегровані в життя”.
Харків’яни-респонденти зазначають, що під землю, зокрема, можна занурити спортивні та культурні заклади, такі як театри чи басейни. При цьому варто враховувати фактор інклюзії ─ громадські простори та заклади мають бути доступними для всіх жителів міста, зокрема ветеранів.
Поки у публічній площині не було жодної пропозиції щодо відбудови центральної частини Харкова, тож усі респонденти погоджуються, що відбудова повинна бути системною, з залученням експертних груп, на основі оновленого міського Генерального плану (наприкінці 2025 року місто зробило крок у цьому напрямку). На думку харків’ян, уже у Генплані має бути закладена повноцінна система цивільного захисту населення, посилений захист енергетичних об’єктів, лікарень, освітніх закладів, враховані потреби маломобільних груп населення.
Зберегти архітектуру та увічнити сторінки сучасної історії
Ще один напрямок відбудови, про який багато говорять учасники дослідження, ─ це збереження історичного обличчя міста. Російські удари по будівлях, що мають історичну цінність, таких як Держпром, Обласна рада чи Будинок Праці, харків’яни сприймають, як загальноміську трагедію.
“Чомусь завжди прильоти в Держпром дуже емоційно для мене сприймалися, ─ розповідає 24-річна жінка ─ Воно ніби відчувається як зазіхання на щось моє. І будівля економічного корпусу університету теж дуже мене непокоїть. Саме з тої точки зору, що це студенти, це навчання, це майбутнє. І якось за це мені особливо прикро”.
Люди розуміють, що відбудовувати їх до закінчення військових дій навряд чи має сенс, адже туди будь-якої миті може прилетіти знову, тому більш прийнятний тут варіант ─ консервація.
Утім, думки дещо розділилися: молодші респонденти більше схиляються до консервації, тоді як опитуванні харків’яни старшого віку кажуть, що відновлення історичних будівель має відбуватися вже зараз, оскільки з часом тривалість та вартість заходів з реконструкції буде зростати, а мотивація людей жити у місті ─ знижуватися. Мовляв, треба жити «тут і зараз». Респонденти наполягають на максимальному збереженні історичних фасадів центральних будинків, тим більш, що їхні руйнування, за поодинокими винятками, часткові.
Також в ході опитування було підняте питання увічнення пам’яті героїв сучасної України, наприклад побудова в центрі меморіалів героям Майдану та російсько-української війни.
“Унікальність Харкова в тому, що це, мабуть, єдине велике місто, де немає меморіалу героям цієї війни, Героям Небесної Сотні, ─ каже 66-річний ветеран. ─ Є дуже цікаві модерністські проєкти, але чомусь на оцих болванчиків під абажурами (маються на увазі декорації торшерів, що стояли на свята вздовж Сумської – Ред.) гроші є, а щоб увічнити, вже за прийнятими рішеннями, і Героїв Небесної Сотні, і героїв цієї війни, грошей нема”.
Проблему потрібно визнати: місць вшанування у місті як не було до 2022 року, так і немає у 2026-му. Можливо, повоєнна відбудова виправить цю прогалину в історичній пам’яті міста.
За словами мера Харкова Ігоря Терехова, для повноцінної відбудови Харкова до довоєнного стану потрібно щонайменше 10,5 млрд євро. Це астрономічна сума, що становить майже 25 нинішніх річних бюджетів міста.
Наразі не дуже зрозуміло, хто дасть Харкову ці колосальні гроші на відбудову. Вочевидь, це скоріше завбачливо проговорений намір відкусити маленький шматочок пирога від обіцяних, але примарних поки що 800 млрд доларів, котрі начебто зобов’яжуться виділити міжнародні партнери та приватні інвестори на відбудову України після мирного договору, коли (або якщо) такий буде підписаний.
Чого бояться містяни
Основні побоювання учасників дискусії полягають в тому, що відбудова центра Харкова буде непрозорою, без врахування думки місцевих жителів. Вони пропонують залучити до процесу фахівців-архітекторів та експертів у галузі містобудування, а також проводити громадські слухання, які б дозволили врахувати суспільну думку. Учасники дискусії побоюються, що відбудова затягнеться у часі і буде відчутний брак фінансування, тому багато об’єктів на довгий час залишаться недобудованими. Є ризик, що відбудова може змінити історичне обличчя міста.
“Як людина, яка на фронті багато була, я можу сказати, що ніякої відбудови я не боюся. Я боюся корупції, яка це супроводжуватиме”, ─ каже 66-річний ветеран.
“Я боюся тільки того, ну окрім корупції і всього, що було названо, звісно, що ми будемо гнатися за кількістю і швидкістю, а не за якістю, і будемо намагатися якомога швидше показати, що от як ми багато всього відбудували, ще й напевно, вибори якісь там будуть цьому сприяти. ─ ділиться 24-річна жінка ─ І зрештою, ця вся історія просто порозвалюється через якийсь час і нам доведеться все робити заново”.
“Є ризики корупції, ─ каже 41-річний чоловік ─ Те, що гроші будуть просто розкрадатися. Вони і зараз нормально не розподіляються, куди треба. За фактом має бути відбудовано, а годуватимуть обіцянками. Так все і буде. Воно як стояло, так і стоятиме недобудоване”.
Сподіваємося, не всі ці побоювання справдяться або хоча б не всі одразу, адже в плані архітектури і містобудування побоювання громадськості в Харкові справджуються, зазвичай, частіше, ніж надії.
Попереду у нас у всіх – багато розмов про відбудову. Сподіваємось на професійний і щирий дискурс.
Автор: Андрій Войніцький
*Матеріал базується на інформації з відкритих джерел, громадських слухань та результатах дослідження Yasno R&C Group на замовлення ХАЦ.
Інші статті:
У Харкові уклали договори на відновлення багатоповерхівок на понад 35 мільйонів гривень 
Мільярди на лікарні на Харківщині та сумніви в реалізації мегапроєктів 
Ізюме, ти як? Як містяни бачать відновлення, що поставили на паузу 
Понад сто мільйонів на ремонт харківських шкіл: які освітні заклади отримали гроші на відбудову 
Програма “єВідновлення” на Харківщині: цифри, проплати та проблеми