Судовий реєстр став одним з незамінних інструментів для українських журналістів. Мова йде не лише про розслідувачів, а й для сотень звичайних журналістів, які хочуть перевірити інформацію, слідкувати за ходом резонансних справ. Зникнення документів та перспектива закриття реєстру знищують джерело інформації, зменшують довіру до українського правосуддя та обмежують журналістів у їх головній функції – вотчдогів. Адже реєстр дозволяє слідкувати за ходом десятків справ щотижнево.
Журналіст хмельницького “Сайту “Є” Андрій Ящишeн стикнувся зі закритими судовими ухвалами ще до повномасштабного вторгнення. Документи, на які він посилався в тексті 2019 року, про пошкодження турбогенератора енергоблоку Хмельницької атомної електростанції більше не доступні.
“Робота з судовим реєстром дуже важлива. Документи, які в ньому знаходяться дозволяють знаходити нові теми, аналізувати проблеми, тенденції, перевіряти благоднадійність того чи іншого підрядника, чиновника. Це важливий інструмент, який допомагає журналісту слідкувати за прозорістю процесів, в тому числі і судових, виконувати функцію вотчдогів”, – підкреслює Ящишeн.
До роботи з реєстром звикло багато журналістів. Але не всі пам’ятають історію створення.
Історія створення реєстру
З 2006 року всі ухвалені українськими судами документи повинні вноситися в Єдиний державний реєстр судових рішень. В електронну систему вносяться всі документи судів — від місцевого до Верховного. Єдиний виняток — база не містить рішень Конституційного Суду. Реєстр наповнюють працівники кожного суду та оператори реєстру. А сама електронна база перебуває під контролем Державної судової адміністрації України, яка здійснює організаційне та фінансове забезпечення органів судової влади. У судовий реєстр мають вноситися всі ухвали.
Варто відзначити, що існує повний та загальний доступ до судового реєстру.
Загальний доступ – це якраз те, що бачить звичайний користувач, зокрема, анонімізовані документи, в яких приховані прізвища учасників, адреси тощо. Наприклад, закон дозволяє показувати не повний зміст судового документу, якщо засідання відбулося у закритому режимі. Тоді в реєстрі відображається номер та дата документу, але сам текст не показується. Хоча за законом повинні були приховати лише ті дані, які мають обмеження таємницю, а не весь текст.
А ось до закритої частини реєстру доступ мають судді, члени Вищої ради правосуддя, співробітники судового апарату, а з 2021 року також мали уповноважені особи Офісу Президента України, що здійснюють підготовку матеріалів до розгляду Комісією при Президентові України у питаннях помилування.
У закритій частині реєстру теж є свої фільтри. Так, далеко не всім доступні ухвали щодо проведення оперативно-розшукових дій.
Але з роками з відкритої частини реєстру почали зникати документи, які були у загальному доступі на які посилалися журналісти.
Сотні тисяч зниклих документів
За даними “Слідство.інфо”, лише упродовж 2018-го року з відкритого доступу прибрали 229 600 тисяч документів, які стосуються кримінальних, адміністративних, цивільних і господарських справ. Серед лідерів зниклих документів — місто Київ. Журналістам вдалося виявити це завдяки тому, що YouControl зберігає всі рішення, які з’являються в публічному доступі.
В 2022 році після початку повномасштабного вторгнення судовий реєстр спочатку закривали повністю, а у квітні відкрили.
Це зробили з метою безпеки.
“Технічним адміністратором було обмежено загальний та повний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Проте, зараз доступ відновлено, хоча певне обмеження таки буде присутнє. Доступ до Реєстру буде надаватися відповідно до списків осіб від голів судів та керівників правоохоронних органів, які визначатимуться користувачів персонально”, – зазначав заступник Голови ДСА України Сергій Чорнуцький.
Так, у ДСА актуалізували списки суддів, членів Вищої ради правосуддя, яким необхідно відновити такий доступ.
Разом з тим повідомляється, що повний доступ до реєстру обмежили для працівників апарату судів, секретаріату Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також для суддів тих судів територіальна підсудність справ яких змінена.
“Представники правоохоронних та силових структур мають надати адміністратору Реєстру актуальні списки уповноважених осіб, але не більше 2 осіб з кожного органу та з кожного його територіального управління”, – йшлось у заяві ДСА.
Роботу реєстру відновили.
Але у вересні журналісти побачили, що масово з відкритої частини реєстру зникли документи по кримінальним провадженням. Залишились одиниці.
Так, з відкритої частини реєстру, зокрема, приховали ухвали щодо пограбування “Харківського антикорупційного центру” і багато чого іншого.
За деякий час частину документів повернули, але далеко не все.
І дійсно, в Україні відслідковувати, наприклад, проблему домашнього насилля найбільш зручно саме через реєстр судових рішень.
Медіаюристка Оксана Максименюк відмічає, що дійсно в рамках кримінального провадження може бути винесена прокурором або слідчим постанова, про зобов’язання адміністратора реєстру закрити певні рішення для загального доступу.
“Наприклад, з метою не розголошення відомостей досудового розслідування якщо це може завдати шкоди слідству”, – підкреслює юристка.
Але за рік після закриття кримінального провадження ухвали про, наприклад, дозвіл/відмову на обшук житла, а також про дозвіл/відмову на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, мають бути у відкритому доступі.
Ризики для розслідувачів
Активно використовують цей інструмент й журналісти-розслідувачі.
Співредакторка сайту “Наші Гроші.Львів” Олександра Губицька неодноразово стикалась зі зникненням судових документів, які раніше були опубліковані в реєстрі і на які посилались журналісти в своїх матеріалах. Мова йде, у тому числі щодо справ по “корупційним статтям”.
“Я просто відкривала свої новини за 2020 та 2021 рік, де були посилання на ухвали, як на джерело інформації. Я пробувала перейти по посиланню і зараз цих сторінок вже не існує. Ухвали були видалені. Нещодавно мій колега шукав інформацію по справі крадіжки стародавніх книг із Львівської галереї і виявилося, що старих ухвал в реєстрі немає. Ми писали, що підозрюваній арештували квартиру з посиланням на реєстр. Зараз цих документів немає”, – розповіла Олександра Губицька.
За її словами, через зникнення документів, знижується контроль журналістів за діями правоохоронців.
“Перші ухвали по провадженню з реєстру зникають, відповідно важко відстежувати зміну обвинувачення, наприклад, із хабарництва на шахрайство чи щось подібне, що передбачає м’якше покарання”, – підкреслила журналістка.
Губицька називає головною проблемою зникнення судових документів з реєстру – це втрату офіційного джерела інформації. Через це під сумнів стають давно написані та перевірені публікації, адже посилання в тексті перестало працювати.
Журналіст-розслідувач Павло Лісніченко теж говорить про те, що через видалення документів судовий реєстр перестає бути надійним джерелом інформації для журналістів.
“Сам факт зникнення тих чи інших документів з відкритої реєстру – це найбільша проблема. Ми не можемо бути впевнені, що документ, на який ми посилаємось, не зникне. Тож це створює ризики для журналістів, які використовують реєстр як джерело інформації в подальшому бути притягнутими до відповідальності за поширення завідомо недостовірних даних”, – відмічає Павло Лісніченко.
На його думку, факт видалення документів без пояснення – це прецедент некоректного поводження з даними , які мають бути відкритими та доступними для будь-якого громадянина, а не лише журналістів.
За словами Лісніченко, в його практиці були випадки, коли з реєстру зникали документи стосовно справ у господарському суді, які стосувалися багатомільйонних штрафів для конкретних компаній. Але зникнення документів привело к тому, що тексти були переформатовані або не вийшли взагалі, адже зникло офіційне джерело.
Оксана Максименюк рекомендує журналістам, які часто працюють з судовим реєстром, скачувати ухвали на які вони посилаються та зберігати їх протягом року, доки не сплине термін подачі позову щодо розповсюдження недостовірної інформації.
Але факт залишається фактом – документи, які вже були у відкритій частині реєстру, звідти прибирають.
Це створює і проблеми для юристів, адвокатів, якім потрібно посилатися на судову практику.
Погляд юристів
Зі зникаючими з реєстру документами зіштовхнувся й медіаюрист Володимир Рисенко.
“Для прикладу, був період, що за весь 2019-й рік в судовому реєстрі залишилось лише 6 вироків, винесених всіма судами Харківської області. Потім частину документів повернули. При цьому слід відмітити, що їх кількість постійно аномально зменшується або через певний період зростає. Тобто відбувається втручання в судовий реєстр в «ручному режимі», без жодних законодавчих підстав”, – підкреслює юрист.
За його словами, за законом судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
“Ця норма закону залишилась незмінною. Навіть в умовах воєнного стану таке необгрунтоване і невибіркове втручання є надмірним та перешкоджає прогнозованості судових рішень і однаковому застосуванню законодавства України. В професійному плані це унеможливлює моніторинг судової практики, громадський контроль за діяльністю правоохоронних органів і судів, та проведення розслідувань на підставі даних судового реєстру”, – вважає Рисенко.
Практика Європейського суду з прав людини
Ми також вирішили дізнатись практику ЄСПЛ з питань надмірного закриття даних в судовому реєстрі у медіаюристки Оксани Максименюк:
“Європейський суд з прав людини визнав порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на справедливий суд), обмеження загального доступу до судових рішень шляхом їх закриття. Адже, вказана стаття Конвенції гарантує право кожної особи на справедливий і публічний розгляд його справи, який передбачає публічне оголошення рішення. Тобто оприлюднення рішень у судовому реєстрі з загальним доступом.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Raza v. Bulgaria» та у справі «Fazliyski v. Bulgaria» визнав, що приховування всього тексту судового рішення не є виправданими. Суд зазначив, що інтереси національної безпеки можуть бути захищені засекречуванням лише тих частин судових рішень, розкриття яких може негативно позначилося на національній безпеці або захисту інших осіб. А у справі «Nikolova and Vandova v. Bulgaria» суд сказав, що деякі обмеження доступу до судових рішень були непропорційними та наголосив, що засекречення рішення суду на строк понад 5 років було надмірним.
Отже, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях каже, що обмеження доступу до судових рішень має бути виправданим та пропорційним. На жаль, зараз закриття судового реєстру та великої кількості рішень немає дотримання таких вимог Європейського суду”.
Робота реєстру під час війни
На початку грудня 2022 року, користувачі судового реєстру, під час заходу на нього, могли побачити таке повідомлення:
“Для запобігання загрози життю та здоров’ю суддів та учасників судового процесу у період воєнного стану, доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, сервісів «Стан розгляду справ» та «Список справ, призначених до розгляду» тимчасово призупинено. Суди здійснюють правосуддя в безперебійному режимі в умовах відсутності загрози життю та здоров’ю учасників справи. Про дату та час судових засідань дізнавайтесь в оперативному порядку за телефонами суду чи з використанням інших засобів зв’язку”.
В певний момент, станом на початок грудня, наприклад по всій Харківській області за кримінальною формою судочинства за весь 2022 рік можна було подивитись лише 707 ухвал, з яких рішення – лише 4, а вироків – 22.
Також станом на початок грудня, за 2021 рік лише 19 вироків по кримінальним справам по всій Харківській області залишилось в судовому реєстрі.
Пізніше ухвали та вироки по кримінальним справам за останні роки частково повернули у відкриту частину реєстру, але далеко не все.
Позиція оператора реєстру
Державне підприємство «Інформаційні судові системи» – є адміністратором судового реєстру. У відповіді на запит підприємство заперечило видалення судових документів з реєстру, але не пояснило куди зникають ухвали.
“Є визначена пряма заборона підприємству, як адміністратору Реєстру, виключати (видаляти) з Реєстру електронні копії судових рішень або вносити будь-які зміни до них. Крім того, можливість видалення електронних копій судових рішень з Реєстру відсутня на технологічному рівні. Таким чином, Підприємством не вчиняються і не можуть вчинятися дії з видалення (знищення) електронних копій судових рішень з Реєстру. Оскільки адміністратор Реєстру не здійснює відповідних дій, про які йдеться в Запиті, запитувана інформація безпосередньо не відображена та не задокументована Підприємством будь-якими засобами чи на будь-яких носіях та, відповідно, не може бути надано у відповідь на Ваш запит на отримання публічної інформації”, – йдеться у відповіді на запит.
Також Підприємство заперечило і те, що відбувається перенесення судових документів з відкритої частини реєстру в закриту, але знову ж таки не пояснило куди зникають ухвали.
“Єдиний державний реєстр судових рішень є інформаційним ресурсом, база даних якого архітектурно організована на основі принципів неподільності і не містить сегментованих складових, зокрема, відкритої та закритої частин, між якими можливим було би переміщення даних. Таким чином, технологічна можливість будь-якого перенесення електронних примірників судових рішень в межах реєстру виключена, – йдеться у відповіді на другий запит.
Але судові документи зникають з загального доступу і оператор не здатний пояснити за яким алгоритмом це відбувається.
Як бачимо непрозорий механізм закриття судових документів від перегляду призводить як до проблем в роботі журналістів, зокрема, щодо виконання ними функції вотчдогів, так і створює загрозу для свободи слова в Україні, адже право на справедливий суд передбачає публічне оголошення вироків Феміди.
——————
Ця стаття підтримана проектом IWPR «Ukraine Voices: Protecting the Frontline», який реалізується за фінансової підтримки ЮНЕСКО. Зміст та подача матеріалу в цій статті не означають висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району чи їх влади, або щодо делімітації їх кордонів. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій статті, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково подаляють позицію ЮНЕСКО
Павло Новик, Євген Лісічкін