Після вдалого контрнаступу ЗСУ і звільнення Харківщини суспільно важливо на майбутнє зафіксувати людей, які співпрацювали з представниками держави-агресора та допомагали будувати систему освіти за стандартами Російської Федерації на окупованих територіях області. Через історії людей ми покажемо, як Росія впроваджувала “рускій мір“ у школах і яка доля спіткала тих громадян України, які допомагали їм це робити. Ми сфокусувалися, головно, на аналізі судового реєстру й інших відкритих даних, аби з’ясувати, які вироки отримали освітяни, що пішли на співпрацю з окупантами, а після звільнення Харківщини – все ж залишилися на території України. Також у статті ми розкажемо й про тих освітян, які, попри страх і тиск, подекуди героїчно, залишилися вірними своїй країні.
Хроніка окупації
Перші декілька тижнів з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну питання шкільної освіти були не у фокусі окупантів. У середині березня Міністерство освіти та науки запустило для школярів відеоуроки. Паралельно з цим на Харківщині, де безпекова ситуація дозволяла, розпочалось онлайн-навчання. Заклади освіти, які опинилися в окупації, теж намагалися побудувати навчальний процес в онлайн-форматі та завершити навчальний рік 2021-2022.
Російська окупаційна влада на школи особливо не звертала уваги аж до червня. Після завершення навчального року керівників закладів освіти в окупації почали збирати так звані профільні районні відділи, які пішли на співпрацю з представниками держави-агресора. На захоплених Росією територіях стартував освітній процес за стандартами РФ – з навчанням російською мовою.
Тоді ж розпочався процес вилучення українських книг і підручників з вивчення мови, літератури та історії України. Замість них завозили російську літературу. Вчителів звільняли. А тих, хто погодився працювати під Росією, приймали на роботу заново. Також окупанти ліквідовували українські заклади освіти і створювали на їхній базі нові, за своїми стандартами. Випускникам 9 та 11 класів спершу видавали квазіатестати та свідоцтва так званої “военной гражданской администрации Харьковской области” за російськими зразками, а пізніше – й самі російські атестати.
Фото з процесу вручення свідоцтва про російську акредитацію школи №1 в Куп’янську – скрин телеграм-каналу
Фото “екскурсії“ в школі №1 Куп’янська для представників міністерства освіти росії — скрин ютуб-каналу
З міністерства освіти РФ тоді приїжджали чиновники різного рівня та проводили з освітянами-колаборантами робочі наради.
Фото подібної “наради” – скрин телеграм-каналу
Фото так званої “конференції вчителів” – скрин телеграм-каналу
Ще одне фото так званої “конференції вчителів” – скрин телеграм-каналу
А в серпні вчителі з Куп’янського, Ізюмського районів з’їздили на так звані “перекваліфікацію”, “підвищення кваліфікації” до російських Курська та Бєлгорода. Деякі з них після поїздки були дуже задоволені та відзначали свої враження словами: “супер”, “гарний настрій”, “дуже позитивно”.
Фото однієї з учительок, яка їздила на так звану “перекваліфікацію” до рф – скрин ютуб-каналу
Фото ще однієї з учительок, яка їздила на так звану “перекваліфікацію” до рф – скрин ютуб-каналу
Не тільки вчителів відправляли до Росії. На так званий “відпочинок” до Краснодарського краю в РФ та до “Артеку” в окупований Крим вивозили і дітей, учнів місцевих шкіл. Варто зазначити, що після вдалого контрнаступу ЗСУ у вересні, за інформацією SOCPORTAL.INFO, багато батьків, які відправляли своїх дітей на “відпочинок” до держави-агресора, не могли забрати їх звідти по декілька місяців.
Також дітей старших класів відправляли в російське місто Ярославль у так званий “навчальний табір”, де їм “допомагали краще зрозуміти”, що відбувається навколо.
Ті директори та вчителі, які не погодилися працювати на державу-агресора, мінялися місцевими, подекуди – навіть не з освітньої галузі.
Наприкінці серпня минулого року стало відомо, що Володимир Путін доручив своєму уряду виплатити по 10 тисяч рублів батькам школярів на захоплених частинах Херсонської, Запорізької та Харківської областей України, а також у – так званих “народних республіках”. Умовою отримання виплати було навчання дитини за російськими програмами.
Окупанти тоді вказували, що російська мова у школах має стати основною. Її планували викладати п’ять годин на тиждень. Українську мову хотіли залишити як факультатив – дві години на тиждень. Предмет “Захист України” припиняв би своє існування, а на заміну предмету “Історія України” впроваджували би “Історію Російської Федерації”.
1 вересня 2022 року окупанти навіть встигли в деяких школах провести лінійки, де грав гімн держави-агресора і здіймали російський прапор.
Шкіл, де пролунав перший дзвоник на лад РФ, на окупованій частині Харківщини було небагато. Окупаційні посадовці пояснили це тим, що не встигають акредитувати освітні заклади. Та за цим формулюванням ховалося кілька фактів: не у всіх школах було кому викладати – частина педагогів відмовилися від співпраці з окупаційною владою. Та й не завжди було кого вчити: багато дітей або виїхали, або шукали змогу дистанційно долучитися до українських шкіл.
“Депортація в Україну”
Село Яковенкове Ізюмського району, що розташоване поблизу Балаклії. Тут під час окупації російські стандарти освіти впроваджувала так звана “директорка” школи Ольга Гляненко. Крім колабораційної діяльності, вона проводила процес вилучення українських книжок. Після звільнення Харківщини жінка вирішила залишитися на території України, і за свої дії вже отримала 1,5 роки тюрми.
Гляненко суд також позбавив права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та у сфері освіти строком на 10 років.
Слідство встановило, що Гляненко наприкінці липня 2022 року стала так званою “директоркою” школи. У перший день виконання обов’язків “директорка” повідомила вчителям, батькам та учням про впровадження стандартів освіти РФ з викладанням предметів російською. Гляненко встигла з іншими працівниками місцевої школи вилучити підручники з української мови та літератури, а також – українську символіку.
У соцмережі потрапив так званий “акт” від 18 серпня минулого року за підписом Ольги Гляненко про вилучення з місцевої школи літератури – як голови комісії. Такі акти були не тільки в Балаклійській громаді, але і в Куп’янську, Дворічній, Вільхуватці, Великому Бурлуку, Вовчанську.
Фото акту – телеграм-канал “ХХ”
Загалом вилучили в архів понад тисячу книжок українською мовою, а також 37 одиниць української символіки та 26 плакатів, стендів.
Допитана в судовому засіданні Гляненко вину визнала повністю та підтвердила обставини, які лягли в основу обвинувачення, а в скоєному – розкаялася.
Законною директоркою Яковенківської гімназії була та є Тетяна Товстокора, з якою ми поспілкувалися телефоном. Тетяну викрали російські окупанти – за те, що відмовилася від співпраці та переведення школи на російську програму. А також – щоб послабити її вплив у селі на інших вчителів та працівників гімназії, аби ті все ж погодились співпрацювати.
За словами Товстокорої, у Яковенківській гімназії після початку російського повномасштабного вторгнення, з березня по травень минулого року, навчання не відбувалось.
“На початку липня до мене прийшли представники держави-агресора і пропонували роботу, працювати в них “директором”. Почали казати, що треба ремонт в школі невеликий зробити, двері, вікна вставити, починати готуватись до російських програм навчання, підручники треба завозити. На що я їм одразу сказала, що працювати на них не буду”, – пригадує Товстокора.
Директорка каже, що вчителі не перейшли на бік окупанта, займались з дітьми, які залишились, за українськими програмами підпільно, на лавочках, у своїх будинках.
Освітянка так згадує період окупації: “Вони запустили за своїми стандартами школу 1 серпня, набрали штат, працівники – не вчителі, завгосп. Почали прибирати, ремонтували двері. “Нова директорка” мені в той час каже: “Вы вообще видели, что тут происходило, вы тут были вообще?” На що я їй відповіла: “Чиї срали – ті і прибирали”.
На співпрацю із вчителів та технічних працівників в гімназії ніхто не пішов, каже Тетяна: “Як поводитися, коли ти все життя працювала в освіті, вчила дітей української мови, а тут прийдеш в кокошнику й скажеш: “Здравствуйтє дєті, вот я прішла?”.
Про Гляненко, яку окупанти поставили “директоркою”, Товстокора знає лише, що вона не місцева і в гімназії раніше не працювала: “Вона десь років п’ять тому приїхала з Донбасу до нас у село”.
Ось що жінка розповідає про своє викрадення: “17 серпня до мене знову прийшли додому двоє озброєних чоловіків, питали, чому я не приходжу до гімназії, чому мені не подобається режим, який прийшов. Вони попросили проїхати з ними, поспілкуватись у відділі освіти, в Балаклії. Але вони мене обманули – і привезли в камеру, яка була у балаклійському відділі поліції. Там було два тапчани й два матраци, вкриті дитячими ковдрами. Я була четвертою жінкою у камері. Вода була лише у перший день”.
Після трьох днів за ґратами без допитів Тетяну з кількома іншими місцевими мешканцями вивезли з окупованої Балаклії у бік українського блокпоста. Перед цим дали п’ять хвилин на збори. Це, зі слів жінки, представники російської окупаційної влади назвали “депортацією в Україну”.
“Знаю, що батькам погрожували – в разі того, якщо дітей не віддадуть до шкіл. Казали, що на перший раз буде штраф, вдруге – теж штраф, а втретє, якщо ситуація повториться – дітей заберуть у дитячі будинки. Тому заяву написали майже всі батьки на навчання. На 1 вересня лінійки не було, знімали вітальне відео. Збирали тільки першокласників”, – каже директорка.
Заробляв на утримання котів
Доволі несподіваним “директором” закладу освіти при окупантах став Володимир Моісеєнко в смт. Савинці Ізюмського району, що теж неподалік Балаклії. До повномасштабної війни чоловік не мав стосунку до шкільної освіти, а працював інструктором-методистом КЗ “Міська комплексна ДЮСШ”. Його суд визнав винним та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах влади та органах місцевого самоврядування строком на десять років. Про це стало відомо з вироку.
Фото – Харківська обласна прокуратура
Відповідно до судового документу, у середині серпня минулоріч Моісеєнко добровільно, за пропозицією окупантів, обійняв посаду директора школи №1 в Савинцях і запровадив російський навчальний план та змушував працівників школи працювати за ним.
Моісеєнко надавав вказівки персоналу зафарбувати синьо-жовті кольори на стінах класів та знищити всі куточки з українською символікою у школі. У судовому засіданні обвинувачений повністю визнав себе винним.
Як пояснив Моісеєнко, після окупації він втратив роботу. Був вимушений заробляти на життя, а також – на годування 28 котів та собак, яких він утримував самостійно. Торгуючи на базарі, чоловік почув оголошення про набір на роботу до школи. Влаштувався на посаду директора школи, вважаючи, що дітей потрібно все ж навчати. Стандарти впроваджував шляхом перекладу текстів з української мови на російську. Їздив на наради у Балаклію. Давав вказівки зафарбовувати українську символіку у школі, за словами Моісеєнка, щоб у разі перевірки не було від “влади” нарікань та не стало ще гірше. Вважав, що окупація буде довгою, тому влаштувався на роботу, щоб вижити, на меті мав тільки заробляння грошей на життя та утримання своїх котів.
“У Савинцях під час окупації вчителі, освітяни не хотіли йти саме на посаду – “директора” школи. Росіянам довелося призначити “директором” Моісеєнка, людину не зі сфери шкільної освіти”, – розповів нам місцевий житель.
Жоден із директорів закладів освіти в Балаклійській громаді не виїхав до 26 серпня минулого року на підконтрольну Україні територію для проведення онлайн-навчання, як того вимагав відділ освіти Балаклійської міськради. Водночас, за словами колишньої освітянки з Балаклії, яка не хоче називати свого імені, деякі вчителі, які їздили на так звану “перекваліфікацію” до Росії, згодом виїхали у країни Євросоюзу.
Крім історій освітян-колаборантів, Балаклія подарувала і багато історій, які захоплюють своєю сміливістю. Наприклад, історія вчительки початкових класів Ірини.
Як повідомляє “Громадське радіо“, жінка працює у ліцеї села Пришиб, що неподалік Балаклії. Каже, росіяни неабияк закликали педагогів вести дітей до школи. Хоча там продовжували сидіти самі окупанти.
Вчителька Ірина із села Пришиб/Фото: Анна Черненко/Громадське радіо
“Приїхали до нас, агітували, щоб ми виходили на роботу. Мотивували тим, що діти втратять навчальний рік. Що цілий рік діти не будуть навчатися. Але я відразу сказала – я працювати не піду. Йти треба працювати – прославляти Росію. Я кажу: не можу перелаштуватися. І на роботу я до такої школи не піду. Вони перебували весь час у школі. Тоді ж місцева нова влада сказала: вони вибралися зі школи. Я їду на велосипеді: один же транспорт нам залишили – велосипед. Їду на велосипеді повз школи, вони сидять на поріжку. Як сиділи, так і сидять. Школа була дуже гарно обладнана: у кожному кабінеті мультимедійні дошки, комп’ютери в дітей і у вчителів у кожного були. Все воно розбите, його пошкоджено, все розкрадене. Нема ніде нічого”, – говорить Ірина.
Або ж – історія Інни Мандрики, завідувачки школи № 5 у Балаклії. “На першому уроці нового навчального року вчителі мали казати, що Україна – це Малоросія”, – розповіла BBC Україна освітянка, яка не пішла на співпрацю з окупантами. Мандрика в підвалі під звуки обстрілів та при світлі свічки складала плани для онлайн викладання усіх предметів українською мовою. Понад третина її учнів змогли долучитися до онлайн-уроків. Їх вели ті вчителі, що виїхали з окупації і мали доступ до інтернету.
Фото Інни Мандрики – BBC News Україна
За словами Мандрики, одна з методисток балаклійського місцевого відділу освіти, погодившись на співпрацю з державою-агресоркою, вимагала зняти українські герб і прапор, бо нібито вони “нацистські”. До війни вона ж учила дітей українського патріотизму.
Світлана Швід, яка до початку 2023 року очолювала відділ освіти Балаклійської міськради, у телефонній розмові запевнила, що 60-70% вчителів виїхали з міста в перший місяць повномасштабного вторгнення та окупації населеного пункта.
За словами Світлани, Департамент освіти Харківської ОВА постійно був на зв’язку і надавав рекомендації, головна з яких – виїзд у разі встановлення в місті російської влади.
Багато учителів виїхали в наступні місяці шляхом евакуації через Печенізьку дамбу. Через те, що навколо Балаклії велися бойові дії, не було світла та інтернету, то навіть онлайн-школи не працювали, каже Швід. На думку Світлани, на співпрацю пішла десята частина педагогів. “Я пишаюся своїми вчителями”, – сказала Світлана.
Швід також підтвердила, що представники держави-агресора тиснули на батьків, щоб ті віддали дітей до шкіл за російськими програмами навчання: “Спочатку вони провели моніторинг, скільки дітей могли піти до школи. Вони зрозуміли, що нічого в них не вийде, і з першого вересня школи в них не буде. А потім почали вже погрожувати батькам. Якщо вони не напишуть заяви до російських шкіл, то до них прийдуть із російськими солдатами й відберуть дітей”.
За її словами, на так звану “перекваліфікацію” до РФ їздили з Балаклії мінімум три вчительки. Це ті, кого точно на кадрах бачила Світлана, в сюжетах російських пропагандистів. До запуску навчального процесу росіяни готували Балаклійські ліцеї №1, №2, №3 та №5. Ліцей №4 не збирались запускати.
Частина вчителів, які пішли на співпрацю з окупаційним режимом і яких відсторонили від навчального процесу після деокупації Балаклії, дуже обурювались, що їх не повертають до навчання дітей. І часто суди ставали на їхній бік щодо повної виплати заробітної плати в часи окупації, каже Швід.
І дійсно такі випадки вдалось зафіксувати, коли суди ставали на бік вчителів і виносили рішення про незаконність призупинення трудових договорів та компенсацію на десятки тисяч гривень.
Директорка Балаклійського ліцею №3 Віта Коваленко на співпрацю з окупантами не пішла і виїхала із захопленого міста. Замість неї, за словами Швід, так званою директоркою в цей ліцей окупаційна влада призначила вчительку української мови Людмилу Демиденко з місцевої школи №6, яка до повномасштабного російського вторгнення мала дуже проукраїнську позицію. А вже в окупації – не тільки відмовилась виїхати, а ще й пішла на співпрацю та підписувала акти на вилучення українських книжок.
Лілію Сіроус, адміністраторку школи № 3 у Балаклії, у серпні минулого року представники російської окупаційної влади розшукали і вручили їй список із понад 2200 підручників, художніх книжок, шкільних методичок, що підлягали конфіскації й подальшій утилізації. Аби врятувати всі ці книжки, Лілія перенесла їх з бібліотеки до класу в додатковому корпусі школи.
Фото Лілії Сіроус – BBC News Україна
“Обіцяли велику зарплату: 70-80 тисяч російських рублів на місяць (понад 1100 доларів). Керівному складу – 130 тисяч російських рублів (понад 2200 доларів). Директорка школи наказувала вчити за російськими підручниками, за російською програмою. Вона нас переконувала, що ось-ось візьмуть Харків – і ми станемо Росією. І якщо не підемо на співпрацю, то ніде не знайдемо роботу. Але ж ми – справжні українці. Ми вірили, що нас звільнять”, – розповідає Інна Мандрика. За її словами, охочі до співпраці швидко отримували посади. У 22 роки можна було стати завучем школи.
В окупованій Балаклії, в місцевому райвідділі поліції, росіяни облаштували катівню. Побувала в ній і вчителька російської мови однієї з балаклійських шкіл Вікторія Щербак, разом зі всією своєю сім’єю (донькою та чоловіком).
Фото Щербак – Факти.ICTV
Як розповіла Щербак для програми Факти. ICTV, окупанти пропонували їй викладати в школі за російськими стандартами освіти, на що вона відповіла: “А як я буду дивитись своїм діткам в очі, що я спочатку розказувала що треба любити Україну, свою Батьківщину, понад усе, а тепер буду вішати на дошку прапор русні?”
Нам вдалось особисто поговорити з Вікторією телефоном. Вчителька підтверджує слова Світлани Швід, що Росія до 1 вересня минулого року готувала 4 з 5 шкіл Балаклії до навчального процесу за своїми стандартами освіти.
Також Вікторія каже, що дійсно у Балаклії були вчителі, які встигли з’їздити на так звану “перекваліфікацію” до Російської Федерації. Водночас, за словами Щербак, батьків ніхто не примушував вести дітей до шкіл за російськими стандартами.
Балаклію російські війська окупували 2 березня 2022 року, і Вікторія запевняє, що школи в місті навіть онлайн перестали працювати.
“До мене в дім увірвались військові з автоматами, почались обшуки, у моєї доньки в телефоні знайшли те, так скажімо, що їм не сподобалось. Вони в мене питали, чому моя донька їх називає “свинособаками”. Також питали в мене на допиті, чи не хочу я, щоб вони їй показали, як таких, як моя донька, ґвалтують у присутності матусь”, – згадує з тривогою Вікторія Щербак.
“Слуга” і кар’єрні сходи
Депутатку Куп’янської міськради, яка обралася від “Слуги народу”, Світлану Пасічник суд визнав винною у колабораційній діяльності і призначив їй три місяці тюрми. А крім того – позбавив права обіймати керівні посади у держорганах протягом десяти років. Про це стало відомо з реєстру судових рішень.
Фото Пасічник – Куп’янська міська рада
Як повідомляє “Kharkiv Today”, у грудні 2022 року стало відомо, що харківський осередок партії “Слуга народу” позбавив Пасічник мандату за народною ініціативою.
У вироку йдеться, що окупаційна влада на Харківщині 4 липня 2022 року призначила Пасічник виконуючкою обов`язків директора “Куп`янським регіональним центром професійної освіти”. Після цього екс-депутатка там запровадила російську програму навчання, побудовану на “федеральных государственных образовательных стандартах” РФ.
Слідство встановило, що Пасічник отримала в окупаційній адміністрації навчальні підручники російською мовою за освітньою програмою РФ, рекомендовані “министерством просвещения Российской Федерации”. Підручники видали учням закладу.
У судовому засіданні Пасічник визнала свою вину. Строк відбування покарання склав з 26 листопада 2022 (день, коли затримали екс-депутатку) до 26 лютого 2023 року.
Якість харчування в закладах освіти Ізюмського району під час окупації перевіряла Олена Комахова. З липня по серпень минулого року, як ідеться у вироку, жінка добровільно обійняла так звану посаду “спеціаліста відділу з питань організації харчування у Ізюмському відділі освіти Харківської області”. Комахова, за погодженням з окупаційною адміністрацією, проводила інспекційну перевірку умов харчування дітей у закладах освіти району. За це суд позбавив її права обіймати державні посади на строк 10 років. Жінка беззаперечно визнала свою вину. Комахову визнали винною у колабораціонізмі, а саме – поширенні пропаганди в освітньому закладі, та тюремного строку їй не призначили.
Стала директоркою, щоб дітей не вивезли до РФ
Так званою “директоркою” ліцею в селі Гетьманівка Куп’янського району стала уродженка Челябінської області Російської Федерації. Суд першої інстанції виніс обвинувальний вирок і дав три роки в’язниці. А також – позбавив права обіймати посади в галузі освіти впродовж 15 років. Вирок не набрав законної сили.
Фото ліцею у Гетьманівці
Як зазначено у судовому документі, Жінка набирала персонал і впроваджувала програму РФ з використанням російських підручників, а українські – прибрала. Коли ж не всі місцеві вчителі погодились співпрацювати, “директорка ліцею” у Гетьманівці попросила окупантів призначити вчителів з інших громад на вакантні посади.
У судовому засіданні уродженка Челябинської області свою провину не визнала. Пояснила, що з самого початку військових дій на території Харківської області вони перебували в окупації майже пів року, з лютого по вересень 2022 року. За цей час вона начебто не проводила якоїсь агітації, пропаганди окупаційної влади, а лише опікувалася господарством та займалася з дітьми в недільній школі місцевого храму, щоб хоч якось їх відволікти від жахливої атмосфери навкруги. Вона говорила, що була налякана вибухами, обстрілами, важкою технікою, літаками над головою, військовими зі зброєю в руках.
За словами жінки, вона довгий час займалася з дітьми в недільній школі при їхньому храмі, і тому більшість дітей знала особисто, на великі свята вони часто відвідували школу та дитячий садок і пригощали дітей смаколиками. Вона вважає, що була вимушена виконувати по мінімуму деякі з вказівок окупантів, але робила це не з власної ініціативи і не маючи якогось злого умислу, а начебто для того, щоб мати змогу бути поряд з дітьми і не допустити їх вивезення з території України до РФ.
Як каже “директорка ліцею” у Гетьманівці, за кілька тижнів до деокупації села до неї підійшов військовий РФ і сказав, що вона має деякий час посидіти в кабінеті директора, доки не призначать нового, якщо вона не хоче супроводжувати дітей їхнього села на навчання на території РФ. І вона начебто була змушена прийняти ці умови. Як стверджує обвинувачена, уся державна українська символіка та книжки у ліцеї залишалися на місцях, підручники РФ вона особисто не привозила, але робила все, що їй говорили. Жінка наголошує, що їй нічого не відомо про освітні стандарти РФ та їх використання в освітньому процесі, на території ліцею, твердить, вона цього не робила.
Із показань учителів, персоналу ліцею та батьків учнів стало відомо, що всі у селі знали та сприймали жінку як в. о. директорки місцевої “школи”, яку створила окупаційна адміністрація.
Законним директором ліцею ось уже 20 років є Валентина Бовдуй, яка на співпрацю з окупантами не пішла.
“На моє переконання, є певна команда від центральної влади, від Києва, особливо не чіпати освітян, які пішли на співпрацю. Вироки судів зробити якомога м’якішими. Кримінальні провадження стосуються лише директорів закладів, керівників відділів освіти. Умовних завучів, вчителів не чіпають”, – переконаний куп’янський громадський активіст Сергій Кудрявцев.
Перше, що робили окупанти на захоплених територіях, з його слів, це завозили гуманітарну допомогу, гроші і вербували освітян. Кудрявцев вважає, коли є намір утримувати території довго, то найбільше цікавлять діти, а тому сфера освіти була в першочерговому фокусі в окупантів. Тому і знищували українські підручники, літературу, символіку, замість них завозячи своє.
Кудрявцев згадує, що коли СРСР проводив воєнні дії в Афганістані, то дуже багато вчителів завозив туди – для тих же цілей.
Колишня “регіоналка” з вироком залишилася директоркою ліцею
Суд визнав винною директорку Вовчанського ліцею №7 у колабораційній діяльності та взяв під варту її на 6 місяців, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 років. Жінка з 26 червня цього року перебуває в тюрмі. Вирок не набрав законної сили.
Як встановило слідство, директорка ліцею, перебуваючи на посаді директора, добровільно погодилася співпрацювати з представниками держави-агресора та в період з липня по вересень 2022 року займала посаду директора в так званому “государственном бюджетном образовательном учреждении “Средняя общеобразовательная школа № 4”, яке окупаційна адміністрація створила на базі ліцею №7.
З вироку суду стало відомо, що вона почала підготовку навчального процесу за стандартами освіти держави-агресора, організувала завезення до навчального закладу та видачу учням російських підручників, видавала учням атестати про отримання неповної середньої освіти (надруковані на бланках окупаційної адміністрації Харківської області, підписані керівником окупаційної адміністрації та завірені відповідною печаткою), організувала вивезення державної символіки України та проведення 1 вересня минулого року свята “першого дзвоника”, на якому над навчальним закладом здійняли прапор РФ.
Жінка в судовому засіданні свою вину визнала повністю, щиро розкаялася та повністю підтвердила зазначені в обвинувальному акті обставини.
З тексту вироку стало відомо, що обвинувачена працює і на теперішній час директором КЗ “Вовчанський ліцей №7”. За інформацією порталу “Youcontrol”, жінка дійсно офіційно є директором цього ліцею до сих пір. Варто зазначити, що у 2010 році вона обралась депутатом Вовчанської міськради від “Партії регіонів”.
Підготувала для видачі російські атестати
Суд визнав винною заступницю з навчальної роботи Куп`янського ліцею №1 в колабораційній діяльності та призначив покарання – шість місяців тюрми, з позбавленням права обіймати посади у закладах освіти та в органах влади, займатися освітньою та виховною діяльністю строком на 12 років.
Слідство встановило, що жінка виконувала обов`язки директора в ліцеї №1 замість директора ліцею, який виїхав до Курська на так зване “підвищення кваліфікації”.
У червні минулого року вона почала працювати над впровадженням стандартів освіти РФ і збирала списки вчителів, які згодні працювати під керівництвом окупаційної влади держави-агресора. Жінка особисто підписала свідоцтва та атестати учням ліцею.
Допитана в судовому засіданні колишній заступник з навчальної роботи Куп`янського ліцею №1 свою вину визнала, щиро розкаялася та вказала, що під час окупації знаходилася у м. Куп`янськ на посаді заступника директора ліцею №1. У серпні 2022 року вчительський колектив був змушений написати на звільнення від 19 червня минулого року. Після цього вона продовжувала працювати у ліцеї. Пояснила, що виконувала обов`язки директора ліцею на час відсутності директора. В період тимчасового виконання обов`язків директора вона відвідувала наради у відділі освіти, була присутня на двох нарадах з окупаційною владою, виступала з промовою, зокрема, щодо досягнень ліцею. На зборах з вручення сертифікату для ліцею №1 приїхала представник з м. Бєлгорода, яка його вручала, було багато представників окупаційної влади та військових РФ. Під час заміни директора робила замовлення на свідоцтва для учнів, які заповнювалися російською мовою, оскільки така вимога встановлена для свідоцтв російського зразка. Навчальний процес 2022-2023 років за стандартами освіти РФ тривав під час окупації 4 дні. Заробітну плату, за словами обвинуваченої, не виплачували, від окупаційної влади отримувалася вчителями тільки матеріальна допомога.
Поїхала на “курси перепідготовки” до Росії
Виконуюча обов’язки директора в “Опорній школі “Оскільський ліцей” Оскільської селищної ради Ізюмського району при окупаційній владі була визнана винною вироком Дзержинського райсуду міста Харкова від 26 жовтня та їй призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки (звільнити від відбуття покарання із випробуванням та визначити 2 роки іспитового строку), з позбавленням права обіймати посади в органах влади та закладах освіти на 10 років.
Як встановило слідство, з липня по вересень 2022 року жінка добровільно займала посаду в.о. директора при окупаційній владі у комунальному закладі “Опорна школа, Оскільський ліцей” Оскільської селищної ради. В якості в. о. директора вона організувала роботу закладу освіти російською мовою, впроваджувала методики навчання за російськими підручниками.
У судовому засіданні “директорка Оскільського ліцею” свою вину визнала повністю, щиро розкаялася.
Варто зауважити, що на етапі досудового розслідування слідство також зазначало, що жінка пройшла так звані “курси перепідготовки” кадрів освіти за російськими стандартами у Курську та Бєлгороді.
Ще без вердикту, але під вартою
Це всі вироки станом на зараз, але правоохоронні органи також затримали чимало освітян, а комусь повідомили про підозру заочно.
Так, під домашнім арештом нині перебуває 54-річна жінка, яку окупанти призначили так званою “виконувачкою обов’язків директора” у середній загальноосвітній школі № 4 Куп’янська. Її підозрюють, як і інших освітян, у колабораціонізмі. Цю школу окупаційна влада створила на основі приміщень та матеріальних цінностей навчального закладу “Куп’янський ліцей № 5”.
Фото – СБУ
Слідство вважає, що так звана “виконувачка обов’язків директора” у середній загальноосвітній школі № 4 Куп’янська також впроваджувала стандарти освіти РФ та організувала “курси підвищення кваліфікації” в російському Курську.
Жінці до 10 грудня цього року обраний запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту. Вона заперечувала проти цілодобового домашнього арешту, бо станом на кінець серпня мала намір працювати з 1 вересня 2023 року викладачкою німецької мови у Харківській приватній школі “Харківський колегіум”.
Ще одна куп`янчанка перебуває також під нічним домашнім арештом. За версією правоохоронців, вона добровільно виконувала обов’язки директора “Куп’янського ліцею № 4” під проводом окупантів. Прокуратура твердить, що жінка організувала російські стандарти освіти і змінила мову викладання в закладі. Її підпис також стоїть на окупаційних свідоцтвах і атестатах випускників. Її справа вже в суді.
Гусинський ліцей в селі Кондрашівка у Куп’янському районі за окупантів очолила вчителька, яку затримали наприкінці липня 2023 року.
Новоспечена “в. о. директорки” ліцею повідомила вчителям про впровадження у навчальному закладі стандартів освіти РФ та зібрала списки педагогів, готових працювати на таких умовах, вважають правоохоронці.
За твердженням слідства, жінка також організувала завезення підручників російською мовою, а у серпні минулого року разом з іншими вчителями пройшла так званий “курс підвищення кваліфікації” у російському Курську.
Цікаво, що після деокупації Куп’янщини “директорка Гусинського ліцею” в окупації переїхала до Харкова, де влаштувалась працювати вчителем початкових класів у “Харківський ліцей № 103”. Пізніше жінку затримали і, оголосивши про підозру в колабораційної діяльності, взяли під варту.
Ще один курйоз із сумнівним призначенням стався у грудні минулоріч. За декілька місяців після звільнення Куп’янська на посаду керівника відділу освіти міськради призначили Ларису Поєдинцеву. Але незабаром до Поєдинцевої з’явились питання в українських правоохоронців. Спершу, як зазначає ресурс “Патріоти України”, усе почалося з обурення місцевих мешканців у соцмережах. Зазначається, що жінка під час окупації працювала заступником директора в медколеджі і більше того – викладала історію Російської Федерації. Слідство твердить, що Поєдинцева теж була залучена до впровадження стандартів освіти РФ і так званої “перекваліфікації”.
Фото Поєдинцевої – фейсбук-сторінка
У січні 2023 року Поєдинцевій повідомили про підозру в колабораційній діяльності. Суд дозволив вийти жінці з-під варти під заставу в понад 50 тисяч гривень. Під час засідання Поєдинцева заявила, що завжди мала проукраїнську позицію. Працювати у навчальному закладі під час окупації була начебто змушена у зв’язку із сімейними обставинами і погрозами їй та членам її сім`ї з боку окупантів.
Героїзм
Патріотичну позицію в окупації продемонструвала директорка Лісностінківського ліцею Куп’янського району Лариса Фесенко, яка не віддавала представникам держави-агресора ноутбуки та печатки закладу освіти.
Фото Фесенко – сайт Лісностінківського ліцею
Майно окупанти таки відібрали. А саму Фесенко, як розповіла Куп’янськ City, запроторили до в’язниці, у підвалі її утримували 45 діб.
За словами Фесенко, половина вчителів Лісностінківського ліцею під час окупації села розпочала співпрацювати з окупантами. З її слів, 2022 рік ліцей закінчив за українською програмою, бо спочатку окупанти не звертали увагу на освітній процес. А вже влітку минулого року, за словами Фесенко, її примушували скласти список вчителів, які погодяться з 1 вересня працювати за російськими стандартами. Крім того, очільниця мала терміново подати документи своїх працівників на винагороду, щоб вони отримали по 10 тисяч російських рублів.
Чи не вперше в житті, каже, не відчула підтримки колег. В присутності всього колективу люди мовчали, а залишившись один на один, повідомляли свою думку:
“Першою в кабінет зайшла вчителька хімії та біології, чоловік якої також співробітник ліцею. Її відповідь, що “Ні я, ні Яків працювати не будемо”, додала впевненості”.
Однак далі почалися розчарування. Продовжувати працювати з 1 вересня погодилася одна з техпрацівниць, а потім директорка отримала згоду співпрацювати з росіянами від тих, від кого ніколи не очікувала.
Вчителі з Лісностінківського ліцею, що погодилися на співпрацю з окупантами, хотіли ще й винагороду в 10 тисяч російських рублів. Через те, що керівниця відмовилася оформляти їхні документи, вони написали на неї донос до ФСБ, вказавши на її проукраїнську позицію. Одна з вчительок навіть попередила, щоб Лариса Вікторівна була обережною, бо її можуть забрати “на підвал”.
Перший раз обійшлося погрозою, та наступна скарга від колег закінчилася арештом. Колишні колеги вимагали від директорки, щоб вона прийшла до ліцею і звільнила їх за згодою сторін. Директорка ж відмовилася робити неправомірні записи в трудових книжках і лише встигла повернутися додому, як до її двору під’їхали четверо озброєних російських військових.
В результаті обшуку окупанти вилучили всю українську символіку і книжки, які директорка хотіла зберегти у себе вдома. Забрали телефони і два вчительських ноутбуки. Жінку заштовхали в авто, натягнули на голову мішок, зв’язали руки і повезли в невідомому напрямку, погрожуючи, що додому вона вже не повернеться. Так вона опинилася в приміщенні куп’янського ізолятора, де була облаштована катівня.
У переповненій камері, згадує, нічим було дихати, жінки втрачали свідомість. Вдихнути повітря можна було лише через “кормушку” в дверях, в яку зранку і ввечері подавали їжу – ложку макаронів та по два шматочки хліба.
Допити окупанти проводили тільки вночі, при цьому в жодному разі не можна було дивитися їм у вічі. Жінок не катували, але найтяжче було, за словами Лариси Фесенко, слухати щоночі, як катують поряд чоловіків. Після допитів їх непритомними просто витягали з катівні і вкидали в камеру. Нещодавно стало відомо, що Фесенко перемогла на Global Teacher Prize Ukraine 2023. Вона стала однією з п’яти найкращих педагогів цьогоріч. Фесенко, як і інші, отримала грант на мільйон гривень. Педагогиня з Лісної Стінки перемогла у номінації “Незламність”.
“Убивайте мене на моїй землі“
Направляти вчителів до російського Бєлгорода вивчати стандарти окупанта, за версією слідства, взявся і новопризначений “директор” у Чугуївському районі. Ідеться про Юрченківський ліцей. Справу Колесніка вже слухають у суді, і тепер йому загрожує до трьох років позбавлення волі.
У неволі натомість російські окупанти тримали іншу освітянку у цьому ж районі – Лідію Тільну, яка відмовилася на них працювати. Жінка 31 рік була директоркою Іванівського ліцею. Окупанти спершу її “звільнили”, а потім взяли в заручники, де вона перебувала 19 днів, п’ять з них – у карцері.
Ми поговорили з пані Лідією телефоном. Жінка каже, що важко перебувати в селі і зараз, навіть через рік після звільнення, бо багато прихильників Росії залишилось проживати поруч. Так само і Іванівська сільська рада, в якій багато осіб пішло на співпрацю з представниками держави-агресора: включали гімн, вивішували прапор РФ. Зараз директором місцевого ліцею стала людина, за словами Лідії, яка теж допомагала окупантам.
Директорка ліцею у селі Іванівка Лідія Тільна/Фото: Анна Черненко/Громадське радіо
Жінка дуже важко згадує події минулого року. Каже, що була єдина в громаді з закладів освіти, хто до останнього вивішував прапор України: “24 лютого минулого року голова сільської ради, моя подруга, приїхала до мене і каже: “А чого ти не знімаєш прапор?”. Лідія відповіла, що не зніме ніколи прапор України і “ніколи не підкорятиметься Російській Федерації”.
Тільна пригадує, що більшість директорів закладів освіти в колишньому Вовчанському районі виїхали на контрольовані Україною території, і залишилось п’ять керівників шкіл в окупації, якщо рахувати разом з нею.
Неодноразово Лідії протягом червня-липня пропонували почати готувати школу до навчального процесу за стандартами держави-агресора. Після того, як Тільна декілька разів відмовила, її змусили написати заяву на звільнення. І 20 липня минулого року в село приїхали так звані “працівники відділу освіти”, зібрали працівників школи, вчителів, батьків, щоб оголосити всім, що Тільна не погоджується працювати – і її було звільнено. Лідія подякувала всім за роботу. Жінка каже, що три вчителі з семи зголосились йти працювати за новими стандартами.
Жінка вирішила виїхати до Харкова, але її затримали на блокпосту. Її, каже, сильно штовхнули – і вона впала на землю: “Я впала, у мене пішла кров. Я їм кажу: “Як вас виховали, у вас матері є? Ви жінку штовхаєте на землю” Я їх назвала “ублюдками”, на що отримала удар прикладом по спині. Вони кажуть: “Ставай на коліна. От ти яка патріотка Вовчанська”. Дулом автомата під бороду мені тицяли, пістолет наставляли. Кажуть: “Яку інформацію, с*ка, везеш до Харкова?”. Я їм сказала: “Вбивайте мене на моїй землі”.
Лідії одягнули на голову мішок та відвезли, як потім стало відомо, до Вовчанська. Там її морили голодом, били, не давали сідати та постійно погрожували застрелити: “П’ять днів, ні стільця, ні їсти, цементна підлога. Можливо, вони б і ще тримали там. Але вже я стала втрачати мову. Я присяду, а вони кричать: “Сука, стоять, сука, стоят”. П’ять діб стояла, об стінку обпершись”.
Далі директорку перевели до спільної жіночої камери. Минуло майже три тижні з моменту затримання на блокпосту, і Лідію повезли на допит. Там російський військовий спитав її: “Ты осознала свою ошибку?”. Лідія не “осознала”. Окупант запитав у неї: “Может, пойдешь на нас работать?” Тільна ще раз відмовилась.
Після звільнення міста українськими військовими Лідія каже, що наче ожила: “Я не могла повірити, що це наші, я їх розцілувала, до мене життя повернулось, ми поїхали до будівлі сільської ради з військовими вішати наш прапор. Такі миттєвості на все життя запам’ятовуються”.
Як зазначили місцеві мешканці, в Іванівській школі 1 вересня минулого року провели “урочисту” лінійку, де грав гімн окупанта та висів їхній прапор.
Практику арештів освітян Росія застосовувала скрізь на Харківщині, розповів керівник слідчого управління поліції Харківщини Сергій Болвінов:
“Була тут вчителька початкових класів, яку просто на вулиці схопили і привели сюди. Вона тут сиділа, здається, 13 діб. Після цього їй стало зле. Вони вивели її перед приміщенням, записали з нею інформацію, що вона підтримує “рускій мір”, після цього тільки їй дали змогу вийти на підконтрольну Україні територію”.
Не вистачило рекомендацій від влади
Євгеній Новіков – єдиний з директорів Вільхуватської громади, хто не пішов на співпрацю з окупантами.
Фото Новікова – власний архів
Очільник Вільхуватського ліцею зазначає, що спочатку ніхто з директорів громади не збирався працювати під російською владою. Але, як виявилося потім, лише на словах.
Новіков запевняє, що його освітній заклад, а також інші школи в окупації ніхто не чіпав до червня минулого року. Більшість завершували навчальний рік онлайн – за українськими стандартами.
В ліцей заходили російські військовослужбовці навесні 2022, щоправда, каже, для того, щоб знайти портрети Степана Бандери. А вже в серпні у закладі зібрали працівників на зустріч з новоствореним “відділом освіти” при державі-агресорі. Запросили всіх виходити на офлайн-навчання з 1 вересня за російськими стандартами освіти, обіцяли зарплату в 20 тисяч рублів.
Фото Вільхуватського ліцею – власний архів
Директор Вільхуватського ліцею каже, що Департамент освіти Харківської облдержадміністрації не зміг порадити, а як же діяти освітянам в окупації – нічого конкретного сказати не змогли, окрім того, щоб не йшли на керівні посади.
Новіков на зустрічі з представниками держави-агресора заявив, що працювати за такої ситуації не залишиться. А “директором” Вільхуватського ліцею на пропозицію окупантів зголосився стати вчитель математики та фізики цього ліцею.
З ухвали суду стало відомо, що новоспечений “директор” вилучав з подальшого навчального процесу підручники з предметів “Українська мова”, “Історія України”, та й загалом – навчальні книжки українською, готуючи заклад до російських стандартів.
Після звільнення Харківщини чоловіка взяли під варту за підозрою в колабораціонізмі. Нині його справа вже слухається в суді.
За словами Євгенія Новікова, тиск був у громаді не стільки на вчителів, як на батьків учнів – лунали погрози позбавити батьківських прав. Перед новим навчальним роком законний директор агітував працівників не погоджуватись на роботу за російськими стандартами, за що його затримали на дев’ять діб. Чоловікові також закидали коригування роботи ЗСУ по позиціях російських військовослужбовців.
У Вільхуватський ліцей російські програми освіти завезли в серпні, а підручники – шостого вересня. Євгеній Новіков був шокований – каже – їх ніхто не змінював з часів Радянського Союзу.
Нині всі, хто працював на окупанта, – відсторонені від роботи у Вільхуватському ліцеї. Утім, за словами Новікова, є випадки, коли вони подалися до харківських шкіл на роботу, де особливо не перевіряли, чим вони займались під час російської окупації.
“Та нужно ж было за что-то жить”
Любов Гожу окупанти призначили на посаду директора загальноосвітньої школи № 11 Ізюма. А сам заклад – акредитували відповідно до стандартів країни-агресорки.
Гожа на зборах повідомляла вчителям та батькам учнів, що в закладі буде впроваджена російська мова навчання та стандарти освіти РФ.
Крім того, вона їздила до Росії – для проходження так званої “перепідготовки”. І, як твердять правоохоронці, Гожа планувала провести свято знань, на якому передбачалася публічна демонстрація відеопривітання міністра освіти РФ.
Також “директорка” видала випускникам 9 класів та 11 класів документи російського зразка, за даними правоохоронців. Нині обвинувачена перебуває під вартою. Справу Гожі передано до суду.
Інший заклад в Ізюмі, ліцей № 6, добровільно очолила, за версією правоохоронців, Вікторія Рубльовська. Вона перевела заклад на стандарти РФ, формувала новий педагогічний склад і готувала до перекваліфікації в Росії.
Слідчі, крім цього, встановили, що Рубльовська наказувала вилучити державні символи України з будівлі закладу, а також – українські підручники. Справу Рубльовської передали до суду. Жінка перебуває під вартою.
Іншу освітянку Ізюма, яка під час окупації зайняла посаду в. о. директора в школі № 12, підозрюють в колабораційній діяльності. На момент затримання правоохоронцями вона працювала касиром у одній із мереж супермаркетів на Харківщині.
Заступник Ізюмського міського голови з гуманітарних питань Володимир Мацокін каже, що факти співпраці освітян в Ізюмі, на жаль, були. Але це не було настільки масштабно, як в Куп’янську. Наприклад, з його слів, в Ізюмі не було на 1 вересня святкових заходів, більшість закладів освіти були настільки розбиті, що і мови про проведення в них навчання не було. В Ізюмі готували два заклади освіти для навчання за російськими стандартами, але в той час була дуже близько лінія фронту, і тому навіть ці школи не запустились.
“З тих, хто виїжджав на так звану “перекваліфікацію” в РФ, більше не працює у нас в школах. Ми не можемо допустити цих вчителів до навчального процесу, бо це фактично підрив основ національної безпеки”, – каже Мацокін.
На питання Мацокіна до цих освітян: “Чого ви туди поїхали?”, всі відповідали в форматі: “Та нужно ж было за что-то жить”, “А кто будет учить наших детей?”.
Мацокін звертався з цього питання до освітнього омбудсмена, брав участь в конференціях за участі Міністерства освіти. Проговорюються сценарії, за яких цих вчителів не притягуватимуть до кримінальної відповідальності, але внесуть зміни в законодавство, і з’явиться можливість пожиттєво заборонити їм працювати у сфері освіти.
На сьогодні ті освітяни, які відсторонені, починають подавати до суду щодо поновлення на посадах. І Мацокін має побоювання, що судова практика може бути на користь колаборантів-освітян.
Стати директором за російської окупації погодився й тодішній керівник Великобурлуцького ліцею Віктор Шестопалов, твердять правоохоронці.
За їхніми даними, у серпні минулого року Шестопалов зібрав нараду працівників ліцею, на якій повідомив, що навчання здійснюватиметься за російською програмою, оплата працівникам виплачуватиметься у рублях. У судових ухвалах ідеться також, що вже на початку вересня він отримав російські підручники і надав вказівку вчителям роздати їх учням. Нині чоловік перебуває під вартою, його справа слухається в суді.
Вчителька одного з Великобурлуцьких закладів, яка не пішла на співпрацю з окупантами, розповіла нам, що з восьми закладів запустились та почали працювати в окупації половина: Червонохвильський, Великобурлуцький, Андріївський ліцеї, а також – її рідний Шипуватський. В Шипуватському, Андріївському та Червонохвильському ліцеях – навчання за російськими програмами розпочалось з чинними до великої війни директорами.
На переконання освітянки, ніхто не примушував вчителів йти на співпрацю і все відбувалось за власним бажанням. Була можливість виїхати через Печеніги.
Забороняв викладати російську мову
Що ж до шкіл Дворічанської громади Куп’янського району, то ситуація серед освітян різнилася. У той час, як вчителька Вікторія Войлокова зайняла так звану посаду директорки у Кам’янській школі при окупантах, впроваджувала російські стандарти і навіть особисто виплачувала вчителям зарплату в рублях, про що твердить слідство, Войлокова, за версією правоохоронців, вилучала українську символіку, а вчителів – спрямовувала на перекваліфікацію за стандартами країни-окупанта. За що суд нині постановив взяти її під варту без можливості внести заставу.
Директор Юрій Тягілєв 36 років очолював Рідкодубківську школу. Під час окупації чоловіка пенсійного віку викрадали з власного будинку, обшукували та возили на допити. Тягілєва звинуватили в тому, що він забороняв викладати російську мову, хоча до повномасштабного вторгнення цей предмет був у розкладі.
Освітянина неодноразово допитували на місці, утримували його в кімнаті два на три метри одночасно з дев’ятьма людьми. Після чого – з мішком на голові Тягілєва перевезли до Куп’янська, де продовжили допити. Його закликали відкрити школу та почати працювати за російськими стандартами освіти, але той відмовився – як і майже всі його вчителі. Тягілєв називає свою школу найбільш проукраїнською в Дворічанській громаді під час окупації Куп’янщини.
Юрій разом з дружиною, також освітянкою, після допитів виїхали через Росію до Європи. За дві години після виїзду сім’ї, окупанти приїхали до них додому, бо ті не вийшли до школи працювати.
Про зрадників з числа освітян чоловік каже: “Бог їм суддя. Але з ким би не спілкувався, всі вони говорять, що все робили заради дітей. Хочеться в них спитати – заради яких дітей? Але це питання вже зовсім інше”.
Мотиви роботи в окупації
Нам вдалося поговорити і з тими директорами закладів освіти, які залишились працювати в окупації. Аби почути їхні аргументи і дізнатися про обставини, в яких доводилося жити.
Так, до прикладу, директорка Колодязненського ліцею Куп’янського району Юлія Панасюк каже, що тих, хто залишився працювати в окупації, співпрацював з росіянами, не варто називати колаборантами. З її слів, слід зважати на кожну окрему ситуацію. Наприклад, каже, в одного з вчителів був цукровий діабет – і йому потрібно було їздити в Росію за ліками.
Панасюк запевняє, що Колодязненський ліцей не підпорядкований був Росії, бо підручники звідти вони не отримували, лінійку з гімном та прапором РФ не проводили, російською не викладали. Не йти взагалі у ліцей, каже жінка, було неможливо, бо батьки дітей просили. Їх начебто лякали, якщо діти не ходитимуть у місцеві школи, ліцеї, дітей відберуть та вивезуть. За словами директорки, навчання у вересні 2022 проводилося українською, викладали предмети, які були і раніше – до прикладу, українську мову. “Росіянам було нецікаво, що там викладається у нас в ліцеї, їм головне – щоб заклад освіти запрацював і все”, – згадала Панасюк нам в телефонній розмові.
Жінка твердить: її змушували отримати російські підручники і символіку РФ, але, запевняє, що нічого з запропонованого не взяла. За словами директорки, у ліцеї розташовувалися окупанти – і погрожували їй “закрити на підвал”, вивезти дітей в Росію, або ж – привезти звідти свого директора.
Юлія Панасюк ще близько року після звільнення Харківщини залишалася директоркою місцевого ліцею, попри те, що заклад продовжував працювати під російською окупацією за її керівництва. Але вже після нашої розмови стало відомо, що Панасюк затримали та повідомили про підозру за фактом колабораційної діяльності.
Слідство вважає, що Панасюк повідомила підлеглим вчителям про запровадження освітнього процесу російською мовою і перехід на п’ятибальну систему оцінювання, а також організувала завезення російських підручників з різних предметів.
Також у релізі прокуратури вказано, що Панасюк мала намір відправити вчителів на перекваліфікацію до РФ. З ухвали суду стало відомо, що Панасюк взяли під варту без права застави. Там вона пробуде щонайменше до 3 грудня.
Освітянка однієї з філій Дворічанського ліцею, підтвердила, що заклад 1 вересня 2022 року, в окупації, розпочав роботу. Пропрацювала філія ліцею три дні, а потім почався контрнаступ ЗСУ – і вони перестрахувалися і дітей не виводили вже. Лінійка, запевняє жінка, була без російського прапору і гімну. Захід, твердить, був аполітичним, із гаслом: “Здравствуй, школа”.
На переконання освітянки філії Дворічанського району, вона не зраджувала ні свою країну, ні дітей. “В кожного була своя причина співпрацювати з представниками держави-агресора, в кожного було своє бачення і проблеми, кожен був в своєму коконі. Ніхто ні на кого не тиснув, точних вказівок, що робити в окупації, не було, як чинити”, – каже жінка.
На умовах анонімності нам також вдалося поспілкуватися з вчителькою, що працювала в окупації в Пристанційній гімназії Дворічанської громади. Вона запевняє: не всі розуміють те становище, в якому опинились директори, вчителі, батьки і діти під час окупації. Жінка стверджує, що їх запевнили, ніби навчання буде продовжено українською мовою. “Ми коли почули, що в Куп’янську спалюють українські підручники, вирішили почати ховати те, що в нас було”, – твердить вчителька.
Освітянка згадує, тим, хто не погоджувався співпрацювати, окупанти казали: “Ви не хочете навчати своїх дітей, завтра приїдуть вчителі з Курської області, з Луганської області, там багато вільних. Вони згодні приїхати і працювати тут”.
Жінка запевняє, що колектив гімназії дуже злякався цих слів, бо “розуміли, чому можуть дітей навчати ті вчителі”. Освітянка також твердить, що від поїздки на так звану “перекваліфікацію” до Росії відмовилася.
Зі слів вчительки Пристанційної гімназії, їхній заклад освіти не отримував російські підручники. Символіку в гімназію завезли, але начебто на урочистостях 1 вересня шани держави-агресора не було.
Тим не менше, директорка цієї Пристанційної гімназії Валентина Шовгеня отримала заочну підозру в колабораційній діяльності.
Статистика
Станом на літо цього року поліція Харківської області зареєструвала 57 кримінальних проваджень за фактом колабораційної діяльності в закладах освіти. Правоохоронці оголосили 19 підозр (16 з яких вручено безпосередньо). 13 кримінальних проваджень уже направлені до суду.
Фото – відповідь поліції
Департамент науки і освіти Харківської обласної військової адміністрації у відповіді на запит заявив, що жодних наказів та розпоряджень, які сприяли би діяльності окупаційної влади, вони освітянам регіону не надавали. В Департаменті підкреслюють, що тим працівникам, які перейшли на бік окупанта й продовжили працювати за освітніми програмами РФ, заробітна плата не виплачувалась і нині вони відсторонені. Тим, хто не зрадив – твердять посадовці – заробітну плату дають дотепер.
За даними Департаменту, під російську окупацію загалом потрапило 153 заклади загальної освіти та понад 600 педагогів, з яких – 250 працівників пішли на співпрацю з Росією.
Фото – відповідь профільного департаменту
Як запевняє Департамент, спершу жоден з директорів не пішов на співпрацю. У подальшому – лише чотири директори закладів загальної середньої освіти співпрацювали з окупаційною владою. Але ми нарахували на сьогодні близько двох десятків чинних директорів, які отримали підозри щодо колабораційної діяльності. На так звану “перекваліфікацію”, за даними освітнього відомства, до РФ їздили 128 працівників освіти Харківської області.
Автор: Євген Лісічкін
Матеріал вийшов в рамках проєкту “Не такі справи-3” за підтримки ГО “Інститут розвитку регіональної преси”