Нещодавно активісти та активістки напрацювали ідеї з розвитку занедбаної ділянки Лопанської набережної, яка є частиною історичного району Залопань.
ХАЦ розповідає, чим цікавий цей район, які перевтілення та шляхи реалізації пропонують, чи можливо масштабувати цей проєкт та наскільки доцільно втілювати такі ідеї під час війни.
“Річки та місто живуть паралельно”
16 березня ініціативи recovery4ua (Ольга Голубова, Аліса Яслік і Анна Крутько) та “Платформа урбаністичного розвитку” (голова — архітектор Віктор Дворніков) провели толоку з прибирання Лопанської набережної. Цей захід став початком більшої співпраці.
“recovery4ua розробляли проєкт розвитку вулиці Конторської й у 2023 році вже презентували висновки роботи. Одне із завдань “Платформи урбаністичного розвитку” — це покращення міського середовища, тож співпраця з такими ініціативами є для нас пріоритетною, — пояснює Віктор Дворніков.
Ми спільно [з recovery4ua] провели толоку з прибирання Лопанської набережної. За її результатами виникла ідея провести воркшоп, аби поділитися з людьми, по-перше, цінностями, що нас об’єднують, а, по-друге, — спробувати сформувати новий підхід до вирішення міських питань і урбаністичних проблем”.
На воркшоп 6 квітня зібралися близько 20 людей — зокрема, архітектори, юристи, представники медичної галузі, небайдужі та проактивні містяни. Для своїх досліджень учасники обрали район Залопань. Цьому вибору сприяла сукупність факторів.
“[Залопань] — це унікальний район, він має непогану збереженість, — каже Віктор. — Там є і природні, і культурні ресурси, і загалом — окрім Полтавського шляху, Коцарської, Благовіщенської — він не є аж занадто навантаженим транзитом, тобто підходить під пішохідну, рекреаційну функцію. Саме збіг таких обставин може призвести до значного покращення [цієї території]”.
Залопань є історичним районом у центрі Харкова, від моменту заснування Харківської фортеці наприкінці XVII століття розвивалася як слобода, а вже в якості району почала формуватися наприкінці XVIII століття.
Архітектуру і містопланування Залопані, підкреслює архітекторка, дослідниця цього району Сандра Струмскас, цікаво досліджувати як приклад формування міст Слобожанщини. Тут чимало цінних історичних будівель, які збереглися, попри занедбаний стан багатьох з них, та мало “сумнівних” об’єктів нової архітектури.
“Кордони цього району чітко визначені, він із двох боків обмежений річкою, там є залізниця, яка є кордоном району з іншого боку, а сітка вулиць була затверджена наприкінці XVIII століття. Тобто містоплануванню понад 200 років, — зауважує Сандра.
Зараз, під час розвитку, цей район від успішного центрального перетворився на занедбаний і депресивний, де немає бізнесів, панує хаос. Майбутнє перетворення [цього району], як на мене, буде неймовірним кейсом, бо змінить його цінність, і, можливо, навіть змінить місто. Це один із важливих районів Харкова, він має бути потужним”.
Для перетворень активісти обрали ділянку Лопанської набережної на протилежному березі від скверу “Стрілка” — від вулиці Конторської до Гончарівської греблі.
“[Ми обрали саме цю ділянку], по-перше, через те, що вона розташована в самому центрі міста, але абсолютно не розвинена туристично, соціально і має не дуже привабливий вигляд, — підкреслює Віктор. — Тому як інструмент локального перетворення вона може вплинути на розвиток усього кварталу. З іншого боку, проєкт recovery4ua обмежений саме Конторською і прилеглими вулицями, а ця набережна є саме такою суміжною територією”.
Важливим фактором також є те, що в Харкові річки випали з міського контексту.
Наприклад, у 2019-му Харківська школа архітектури провела дослідження харківських річок та взаємодії містян із ними: згідно з ним, респонденти, як правило, відгукувалися про річки із розчаруванням, а висновки щодо річок у центрі “здебільшого були схожі на медичний діагноз”; також з’ясувалося, що вони “не завжди слугують орієнтиром”. Тож метою таких ініціатив, зокрема, є повернення річок до активного життя міста.
“До повномасштабної війни річки приваблювали людей можливістю відпочинку, але це стосувалося окремих локацій і не в центральній частині міста. А в центрі в нас є лише кілька набережних та лише кілька місць, де можна спуститися і помочити ніжки. Проте стан цих річок все одно [не спонукає] цього робити, — каже Віктор.
Річки та місто живуть паралельно. Зворотна інтеграція річок в місто наділить його значно більшими цінностями. Окрім води, рекреації, річки можуть бути і додатковою атракцією, і нетиповим громадським простором, це значно збільшує діапазон цінностей міста. Ми кажемо і про соціальний складник, і про економічний”.
Зона усамітнення з природою та історична атракція
Учасники воркшопу спробували змоделювати, за якими сценаріями може розвиватися ділянка Лопанської набережної, аби приваблювати людей з усього міста, а також аби ця територія могла стати сталою та приносити прибуток для її утримання.
Всі озвучені пропозиції стосувалися наявного на цій території природного і культурного ресурсу. Тож саме ці вектори і вирішили взяти за основу майбутнього розвитку.
Перший напрямок — створення зони усамітнення та єднання з природою.
“Там вся набережна являє собою вузький коридор, на який мало виходів із суміжних вулиць, тому вона виглядає як екотропа, якою можна неспішно прогулюватися, — розповідає Віктор Дворніков.
У річці є і рослинність, і тварини — не лише качки, а й ондатри та інші земноводні. Можна пройтися цією природною територією, подивитися на воду, і — якщо будуть створені можливості спуску — доторкнутися [до неї]”.
Другий напрямок — залучення в цю зону історичного складника.
“Ця набережна має масивний пласт історії — майже від заснування міста, — пояснює архітектор. — Отже, ми можемо наситити її історичною інформацією, фактами”.
Сандра Струмскас вважає, що акцент під час перетворення Залопані найперше має бути саме на історичності. Проте присутність води в місті завжди привертає увагу, а в районі Залопань, підкреслює вона, “ця атракція є в базі атракції”, тож цей напрямок розвитку також можна зробити пріоритетним. Водночас архітекторка радить звернути увагу на ще одну не надто популярну ділянку Лопанської набережної.
“Розвиток будь-якого рекреаційного простору приваблює людей, — підкреслює вона.
— Можна зробити набережну нового класного формату з боку Залопані, від початку Полтавського Шляху до Благовіщенської. Я кажу не просто про алею, а про сучасну, інклюзивну, інтерактивну набережну, можливо, з дитячим майданчиком. Там, до речі, є дорога, її можна перекрити, і це може збільшити людський поток. У Харкові є “бзік” на парки, тому якщо там створити мініпарк, містяни звернуть увагу і на все інше”.
“Проєкт насамперед про створення ком’юніті”
Зараз учасниці recovery4ua готують опитування з ідеями, із якими громадські ініціативи звернуться до місцевої громади, аби вирішити, які з них краще втілити. До того ж, в такий спосіб до цього проєкту планують залучити мешканців району.
“Ми маємо там зробити щось таке, щоб були враховані інтереси громади, щоб це не зашкодило місцевим, — пояснює Віктор Дворніков.
Заохочуючи мешканців взяти участь у такому опитуванні, ми робимо їх частиною цього проєкту: тобто вони самі можуть обирати вектор розвитку і в подальшому частково відповідатимуть за цю територію.
Цей проєкт насамперед про створення ком’юніті. Той шлях, який ми обираємо — це саме залучення якомога більшої кількості людей, і щоб цей проєкт зміг продемонструвати їм, що вони здатні впливати на своє оточення”.
Пропозиції не передбачають масштабної реконструкції. Мова йде насамперед про переосмислення цієї ділянки.
“Ця територія, що сьогодні позбавлена сенсів, має надбати ці сенси, — підкреслює Віктор. — Місто — це не лише стіни і люди, а постійний процес розвитку. Тож якщо ми визначимо цю набережну як унікальну точку в місті, це вже може стати основою для подальшого розвитку цієї території, як вектор. Цей район може бути одним із драйверів сталого розвитку міста”.
На реалізацію проєкту, вважає Віктор Дворніков, не потрібні великі ресурси, а затвердити його з муніципалітетом та профільними інстанціями також не буде складно. Залучати міські або державні кошти для реалізації не планують. Натомість збираються звернутися до бізнес-інструментів та грантових програм, спрямованих на розвиток громад в умовах війни.
“Мова йде не про капітальне будівництво, а про благоустрій і озеленення, про встановлення легких конструкцій: лавочок, інформаційних табличок, понтонів для виходу на воду, освітлення, вуличних інсталяцій, які насичуватимуть простір, — розповідає архітектор.
Врешті те, що ми зараз створюємо, може бути лише початком, а при наявності ще більших ресурсів чи інвесторів, — покращено або розвинуто.Тут може бути комерційний складник, якщо там надаватимуться послуги. Тобто не черговий ларьок або точка розливу чогось, а абсолютно унікальні для цього місця послуги, як, наприклад, якась атракція, пов’язана з водою, що вперше існує в цьому місці”.
До історичності та наявного природного ресурсу Сандра Струмскас планує додати “розумну джентрифікацію” і в такий спосіб залучити до району містян та бізнесу:
“Я б, мабуть, взяла за основу декілька проєктів: створення громадського центру, який привернув би увагу мешканців, нових гостей і паралельно сприяв би появі бізнесів і інвестицій; [також створення] якихось бізнес-точок по всьому району, офісних центрів, житла — щоб це були приклади трансформацій проєктів реновацій, проєктів реконструкції історичної архітектури в те, що слугуватиме сучасним функціям і сучасному місту”.
До чого тут Норман Фостер?
Ідея з переосмисленням харківських річок вже лунала раніше. У грудні 2022-го Фонд Нормана Фостера, на якого раніше покладали надії щодо відбудови Харкова, презентував п’ять пілотних проєктів, “на основі яких розроблятимуть оновлений генплан міста”. У пресрелізі йшлося, що ці проєкти відібрали в координації з місцевими мешканцями. Серед них був і проєкт річок.
“Проєкт річок перетворить шестикілометрову смугу між річками Харків і Немишля на екологічний, пішохідний та велосипедний сполучник, який перетвориться на загальноміську мережу мобільності”, — повідомляли тоді у Фонді Фостера.
У серпні 2023-го керівник робочої групи харківських архітекторів Дмитро Фоменко в розмові з ХАЦ повідомив, що їхня співпраця з фондом Фостера зараз на паузі, але він сподівається, “що в цю паузу на тому боці щось відбувається, вони роблять п’ять великих пілотних проєктів, які стануть уже детальним технічним завданням для тих, хто розроблятиме генплан”. З тих часів жодних новин щодо цього не було.
Водночас “фостерівський проєкт” річок не є новітнім. Пропозиція про об’єднання міських парків, водойм та річок “в цілісну, безперервну екосистему” є в розділі “Зелений каркас” Стартових положень Нової Стратегії розвитку Харкова як необхідної частини Генерального плану, яку торік “злили” в інтернет, але офіційно так і не представили. Цей пункт стратегії підготували на основі пропозицій групи екоактивістів “Інший шлях”.
На думку Віктора Дворнікова, така ідея вписується в контекст загального європейського підходу до малої мобільності (велосипедів, самокатів та інших засобів), також просуває більш екологічний підхід до розвитку міста. Проте цей проєкт є більш масштабним.
“Ми зараз не говорили про те, що наш проєкт [з переосмислення ділянки Лопанської набережної] стане частиною великого проєкту, але поновили контакти з командою “Інший шлях”, — каже архітектор. — [Великий проєкт] абсолютно [заслуговує права на реалізацію], бо річки в Харкові мають високий потенціал як логістичний екологічний коридор, яким люди, наприклад, з Салтівки (якщо буде безперешкодний рух) можуть легко і швидко дістатися центру”.
“Маємо постійно вигадувати щось, щоб утримувати людей”
На тлі інтенсифікації обстрілів Харкова протягом останніх місяців у місті рідше говорять про відбудову. Натомість, на думку Віктора Дворнікова, саме слово “відбудова” не є зовсім коректним.
“[Відбудова] — це повернення чогось старого, що, на мою думку, є хибним, бо йдеться ж не лише про форми, а про повернення до старого способу життя, — наголошує він. — Більшість людей — особливо ті, які не в Харкові — сподіваються, що колись повернуться до звичного способу життя, і що все буде, як раніше. Коли ми так кажемо, то повертаємося до всіх загроз, що існували до 24 лютого [2022-го]”.
Водночас архітектор вважає, що переосмислення Лопанської набережної доречно реалізовувати під час війни. На його думку, саме такі проєкти доводять, що місто живе, та допомагають утримувати містян:
“Зараз у Харкові є велика криза з тим, що старі моделі бізнесу, розвитку міста втратили сенси. І ми маємо постійно шукати щось нове, що змусить людей залишатися. А коли тебе заохочують брати участь у покращенні твоєї землі і ти робиш в це вклад — фінансовий, часовий, фізичний — це тебе вкорінює. Ворог робить все, щоб виштовхнути [людей з Харкова], а ми маємо постійно вигадувати щось, щоб навпаки утримувати людей.
Думати про розвиток потрібно постійно, бо якщо ми не робитимемо цього, хтось думатиме за нас і вестиме нас не тим шляхом. Немає відповіді, як може закінчитися війна, що буде після неї. І саме пошук цих сенсів — мабуть, найголовніше, що ми маємо робити і на що маємо відповідати.
Як на мене, цей проєкт на часі, бо він ще й про те, щоб привернути людей до міста, щоб утримувати їх у місті. Зараз ми робимо тактичний проєкт, але кейс його реалізації, без залучення державних, міських ресурсів, а лише з застосуванням ресурсу людей, які покращують територію навколо себе, може бути показовим для багатьох. І це про зміну соціального устрою. Тобто виходом з війни може і буде те, що люди усвідомлюватимуть, що відбувається навколо”.
А як щодо інших проєктів урбаністів?
Раніше ХАЦ вже писав про пілотний проєкт “Платформи урбаністичного розвитку”, яку очолює Віктор Дворніков, — простір BURSA у приміщенні Харківської державної академії культури на Бурсацьому узвозі. Зараз цей проєкт на паузі через невирішеність бюрократичних і юридичних питань із вишем.
“Торік на платформі краудфандингу вдалося зібрати кошти на цей проєкт, але ми ніяк не можемо знайти формулу співпраці з державною установою, — пояснює Віктор. — Ми хочемо знайти зрозумілу і зручну формулу співіснування і тоді вже спробувати.
Наша мета — щоб цей простір і всі подібні закриті простори установ інтегрувалися в міське життя. Але окрім того, що ми робимо благоустрій і покращуємо міську територію, від цього виграє Академія культури, бо зможе на цьому майданчику комунікувати з громадою, поширювати свої цінності і шукати собі прихильників”.
Дмитро Кузубов