Тиждень тому інформаційний простір вибухнув, коли громадськість побачила проєкт нового Цивільного кодексу. Багато експертів побачили в ньому наступ на свободу слова, обмеження або знищення журналістських розслідувань та, навпаки, багато нових інструментів і можливостей для їхніх фігурантів. Але загрози нового кодексу набагато глобальніші: його ухвалення загрожує навіть розслідуванням російського геноциду. ХАЦ вирішив акцентувати увагу саме на цих загрозах.
1. Можливість швидкого прийняття кодексу
Українці вже звикли, що деяка частина скандальних проєктів після публічних зауважень залишаються законопроєктами і не голосуються. А після “картонкового Майдану” був навіть скасований поспіхом прийнятий і підписаний президентом закон про обмеження самостійності НАБУ. Тому, можливо, у когось можуть з’явитися думки, що це чекає і на новий кодекс. На жаль, це не той випадок.
Законопроєкт про повну зміну цивільного кодексу розроблявся довго, методично, і його автори навряд чи відмовляться від його прийняття. Робоча група з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України була створена Постановою Кабміну ще в липні далекого 2019-го року.
У 2021 році робоча група опублікувала монографію, в якій обґрунтувала всі новели, що викликають спротив та необхідність прийняття нового кодексу. Монографія видана під загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Н.С. Кузнецової. Одночасно Наталія Кузнєцова видавалася також і у москві, у Дослідницькому центрі приватного права при президенті рф. Збірка з її статтею опублікована в 2022 році, а готувалася, імовірно, в 2021 році, коли загроза повномасштабної війни обговорювалась щодня.
У монографії зазначений і голова робочої групи – Руслан Стефанчук, доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, співавтор Концепції оновлення Цивільного кодексу України, голова робочої групи з підготовки законопроєкту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України – підрозділ 2.1.
Депутати Верховної Ради мають право займатися науковою діяльністю, і тут немає жодного формального конфлікту інтересів. Але треба звернути увагу, що коли законопроєкт викликав публічний спротив, то Руслан Стефанчук випустив детальний пост на його захист, однак жодним словом не згадав, що саме він є автором розділу 2.1., який і містить більшість скандальних норм. При цьому чеснотою науковця є послідовний захист своєї напрацьованої наукової позиції, а законодавець, навпаки, повинен чути своїх виборців та прогнозувати наслідки прийнятих законів. Тут все ж таки є протиріччя. На зараз виглядає так, що автори працюють над найшвидшим прийняттям кодексу.
2. Необґрунтоване введення презумпції невинуватості до цивільного права
Однією з найбільших новел є поява в Цивільному кодексі презумпції невинуватості. Діючий кодекс не містить жодної згадки про цю презумпцію, і не дивно. Бо поняття презумпції невинуватості виникло і століттями існувало як категорія виключно кримінального права, не маючи жодного стосунку до цивільного.
Саме так це встановлює ст. 62 Конституції України: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Тобто заборонено виключно називати особу винною у злочині до вироку суду. Заборони на публікацію будь-якої іншої інформації в Конституції немає.
Натомість автори кодексу переносять презумпцію невинуватості в Цивільний кодекс, ст. 277 якого тепер, на їхню думку, повинна звучати так: “Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено у визначеному законом порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили”.
Це формулювання має, як мінімум, чотири вкрай негативні наслідки:
- Фактично вводиться юридична цензура – заборона публікувати будь-яку інформацію, яка теоретично може порушувати презумпцію невинуватості. При цьому це формулювання є невизначеним, юридично неконкретним, а оцінювати інформацію буде особа, про яку опублікована неприємна інформація. За цих обставин вся суспільно важлива інформація може стати недостовірною апріорі.
Це порушує право на свободу слова та інформації, гарантовані Конституцією України, Конвенцією з прав людини та іншими міжнародними конвенціями.
- Заборону на публікацію інформації у випадках, коли вироку не може бути в принципі.
У більшості публікацій медіа вироку суду не може бути, бо вони не стосуються порушення кримінального законодавства. Наприклад:
“Власниця салонів під час війни похизувалась ведмедиком з троянд за пів мільйона гривень. Можливо, їй це подарував депутат Х”.
“Міністр Y їздить на автомобілі, отриманому як благодійна допомога Україні”.
По цих випадках не може бути вироків суду, бо дарувати ведмедиків – не злочин. А розподілити автомобіль не на фронт, а особисто міністру – порушення моральних, а не кримінальних норм.
Однак і власниця салонів, і депутат, і міністр однозначно будуть вважати, що ця інформація порушує їхню презумпцію невинуватості, а значить є недостовірною – з блокуванням інформації та відшкодуванням моральної шкоди.
- Заборону на публікацію будь-якої інформації про злочин, що у багатьох випадках звільнить правопорушників від кримінальної відповідальності.
У тих випадках, коли опублікована інформація все-таки стосується кримінальних злочинів, все теж дуже складно. Бо інформація про імовірний злочин, навіть з купою очевидних доказів і вирок суду за нього – це різні речі. Розстріли на Майдані відбувались в прямому ефірі і зафіксовані величезною кількістю відеозаписів, а от з вироками все набагато гірше.
Щоб отримати вирок суду, треба довести вину особи в змагальному процесі, з достатніми доказами, зібраними належним чином, з показами свідків, з експертизами, з достатнім часом у слідчого і прокурора. Суд повинен встигнути розглянути цю справу, поки не закінчилися строки давності, а підсудний повинен бути затриманим та дієздатним. І це маленька частина роботи правосуддя.
І весь цей неймовірно довгий час до вироку жодне медіа не зможе писати нічого ні про цю особу, ні загалом про злочин, бо вся інформація до вироку є недостовірною.
Ба більше, медіа не зможуть писати, що водій автомобіля запаркувався на велодоріжці, а потім побив до втрати свідомості велосипедиста.
Не можна писати, що свідки бачили, що за кермом машини, яка збила нацгвардійця, був суддя Тандир, або за кермом машини, яка вбила пішоходів на Сумській у Харкові, була Олена Зайцева, або за кермом автомобіля, який скоїв ДТП і намагався дати хабар поліцейським, щоб “тихонько в ліс піти” – був депутат Трухін.
Але всі ми чудово знаємо, що всі ці резонансні ДТП були розслідувані тільки під величезним суспільним тиском. А більшість гучних кримінальних справ про корупцію з’являються тільки після резонансних журналістських розслідувань.
Якщо медіа не зможуть писати про ці справи до вироку суду, то цього резонансу не буде ніколи, тому вироків суду – теж.
- Знищення змагальності сторін в цивільному процесі.
Зараз, у випадку публікації спірної інформації, особа має право подати позов про захист честі і гідності і спростування недостовірної інформації. Сторони повинні надати свої докази достовірності або недостовірності інформації, а суд їх розглянути і задовольнити чи відмовити в задоволенні позову. Головне, що суд робить це в змагальному цивільному процесі, забезпечивши рівність сторін.
Однак ця норма знищує принципи рівності та змагальності сторін. Бо до вироку суду інформація вже визнана недостовірною кодексом. І особа за новим законодавством буде подавати позов виключно про стягнення моральної шкоди та блокування інформації. Сторони будуть сперечатися тільки про розмір моральної шкоди, а аргументи сторін щодо достовірності самої інформації розглядатися вже не будуть.
3. Такі обмеження є не помилкою, а послідовною позицією, яка закріплюється наступними статтями кодексу
Діюче законодавство та стала судова практика не дозволяють стягувати моральну шкоду за оціночні судження. І це не подобається фігурантам багатьох розслідувань. Тому автори кодексу пропонують стягувати за них компенсацію: “Якщо оціночні судження висловлено у формі, що принижує гідність, честь, репутацію, на особу, яка їх поширила, може бути покладено обов’язок щодо компенсації моральної шкоди”.
Фігуранти розслідувань тепер зможуть вимагати видалення або блокування інформації про себе в дуже широкому переліку випадків, наприклад, якщо вони думають, що інформація “неактуальна” чи “втратила суспільний інтерес”: “Фізична особа може вимагати від володільця та/або розпорядника персональних даних вилучення, знеособлення, знищення інформації про себе із загальнодоступних джерел, а від операторів пошукових систем – припинення видачі посилань (деіндексації) на таку інформацію за її іменем, якщо така інформація є недостовірною, неактуальною, неповною, отримана, зберігається, обробляється неправомірно або втратила суспільний інтерес, а її подальше поширення завдає шкоди особистим правам такої особи”.
Ідеально зручна норма – звільнився з посади і вимагаєш від ЗМІ навіть не просто видалення, а знищення інформації, а від пошукових систем – припинення видачі інформації про себе, бо вона вже “не актуальна, бо особа вже не посадовець/ депутат/ міністр”. У ХАЦу був випадок, коли фігурант розслідування звертався до нас з подібною вимогою через 8 років, бо стара публікація заважала його новому бізнесу. Він отримав відмову, але тепер на його боці буде закон.
Особливо треба підкреслити, що будь-яка особа буде вважати, що поширення будь-якої інформації про неї, навіть просто фото на сторінці медіа, завдає шкоди її інтересам. Тому це універсальний інструмент для видалення неприємної інформації.
Однак автори вирішили не тільки вилучати вже розміщену інформацію, але й ввести її попередню цензуру. Ст. 278 ЦК дає можливість заборонити розповсюдження інформації на будь-якому каналі: “У разі порушення особистого права особи у газеті, журналі, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі, в мережі Інтернет (веб-сайти, сторінки у соціальних мережах, канали месенджерів, відеохостинги, інші веб-ресурси) суд може ухвалити рішення про заборону розповсюдження відповідної інформації, поширення (оприлюднення) інформації не відбулось”.
На практиці це означає, що як тільки журналісти будуть звертатися до особи за коментарем, або охорона особи побачить, що її фотографують, то особа вже зможе заявити, що це порушує її особисті права і заборонити публікацію. Питання про те, скільки розслідувань залишаться після появи такого інструменту – стає риторичним. При цьому така цензура є порушенням ст. 10 Конвенції з прав людини.
Ще два універсальних інструменти – розширення права на спростування та права на відповідь у медіа.
“Тобто будь-яка згадка в медіа про особу означає, що ця особа має право на відповідь, якщо, на думку особи, у публікації порушено її “особисті права”. Водночас ця особа може навіть не бути названа прямо — досить, “щоб з інформації можна було встановити конкретну особу або щоб вона включалася до кола осіб, яких стосується інформація”. Право на відповідь пропонується незалежно від провини поширювача й навіть незалежно від достовірності інформації, що зачепила особисте право.
“Це, безсумнівно, знищить редакційний контроль, професійні стандарти журналістики й перетворить медіа просто на підставки для мікрофонів, які будуть зобов’язані надати ефір будь-кому, хто був згаданий навіть побіжно і непрямо, але хто вважатиме, що згадка в медіа порушує його чи її “особисті права”. І цей будь-хто отримає можливість нав’язувати свою версію подій навіть щодо достовірного матеріалу. Це становить величезні загрози для свободи слова і журналістики як професії загалом”, — застерегла директорка ІМІ Оксана Романюк.
4. Ще один наслідок, про який майже не говорять: усі ці обмеження знищать розслідування російських воєнних злочинів.
Громадяни росії можуть користуватися в Україні абсолютно такими самими інструментами, які їм надає Цивільний кодекс, як і громадяни України, або громадяни будь-якої іншої країни. Всі особи, незалежно від громадянства, мають рівні права і свободи та є рівними перед законом.
Тому, презумпція невинуватості, яку автори сліпо перенесли в Цивільний кодекс, так само розповсюджується і на російське найвище керівництво, російських генералів, солдат, та інших росіян, які скоюють воєнні злочини.
Бо ст. 277 ЦКУ не містить і в принципі не може містити будь-яких обмежень за громадянством, або місцем скоєного злочину, або ще чимось. Тобто вся інформація про російських воєнних злочинців, яку регулярно публікують ГУР України, СБУ, українські медіа та журналісти – новим Цивільним кодексом визнається недостовірною до вироку суду. Однак обвинувальних вироків українських судів стосовно цих злочинців на даний момент немає і навряд чи будуть. Бо для їх засудження необхідно, щоб рф пішла на співробітництво з Україною – видала всіх воєнних злочинців і надало докази їх злочинів. Розглядати цей бажаний, але, на жаль, нереальний сценарій ми зараз не будемо.
Наведемо лише декілька прикладів, коли і державні органи України, і журналісти публікують персональні дані російських воєнних злочинців та скоєні ними злочини.
Наприклад ГУР України, з точки зору авторів ЦК, грубо порушує презумпцію невинуватості російських генералів. При чому робить це постійно.
Не відстають від ГУР і українські журналісти-розслідувачі, які теж постійно встановлюють особи російських воєнних злочинців та нібито порушують презумпцію невинуватості.
Підкреслимо, якщо ЦК буде прийнято, то вся ця інформація стане недостовірною і тоді лише питання часу, коли ГУР України отримає позов від всього керівництва повітряно-космічних сил зс рф, а журналісти – від російських гвалтівників та виробників “шахедів”.
Це будуть позови про відшкодування моральної шкоди та повне видалення всієї інформації, що є правовим і моральним абсурдом, але буде відповідати українському закону. Тобто нова редакція Цивільного кодексу повністю знищить розслідування російського геноциду.
ХАЦ закликає Верховну Раду зняти з розгляду проєкт Цивільного кодексу, який несе ризики повного програшу України в інформаційній війні з рф, знищує свободу слова та інформації та захищає порушників закону.
Інші статті:
Ексохоронець VIP-персон відремонтує сільраду на Харківщині за завищеними цінами 
Керівником департаменту, який відповідає за фортифікації на Харківщині, буде менеджер з облавтодору 
Російські пропагандисти знову вигадали “французьких найманців” у Харкові 
Став відомий вирок працівниці харківського метрополітену, яка повідомляла у Telegram про рейди працівників ТЦК 
Слідча ДБР придбала автівку з салону без заощаджень у декларації