Меморіалізація полеглих захисників — динамічний процес, що триває та стабільно викликає дискусії між громадськістю та органами місцевого самоврядування.
ХАЦ поспілкувався з хорунжим корпусу “Хартія” Вадимом Поздняковим про хід вшанування полеглих бійців у Харкові та області, проблемні громади, способи меморіалізації героїв та “живу пам’ять”.
Вадиме, для початку розкажіть, будь ласка, про своє цивільне життя, про те, чим ви займалися до служби, про вашу організацію “Деколонізація. Україна”?
Останні 10 років одним з моїх основних напрямів була декомунізація і деколонізація. Не тільки демонтаж пам’ятників та перейменування вулиць, а й загалом меморіалізація — тобто найменування на честь загиблих героїв цієї війни, що почалася з 2014 року, а також героїв наших визвольних змагань, діячів культури.
Аналогічно ми займалися встановленням і відновленням пам’ятників, меморіальних дошок. На Харківщині ми, наприклад, якраз перед початком повномасштабного вторгнення відновили дошку [мовознавцю] Юрію Шевельову, яку знесли тітушки Кернеса. Також встановили дошку герою Армії УНР [Валентину Сім’янцеву] в Великому Бурлуці — на жаль, зараз це територія активних бойових дій, [письменнику] Василю Барці в його рідному селі. Нещодавно в Харкові спільно з бригадою “Спартан” поставили дошку [полковнику Армії УНР] Петру Болбочану. Ніяк не встановимо пам’ятник [ідеологу української державності] Миколі Міхновському, але, думаю, до кінця року все ж зробимо.
Зараз, враховуючи, що більшість комуністичних і імперських пам’ятників демонтували, а відповідних вулиць перейменували, справа дійшла до того, що основним завданням є меморіалізація наших героїв.
Вадим Поздняков
Перед тим, як ми поговоримо про це детальніше, розкажіть, коли ви долучилися до “Хартії” і чому обрали саме цій підрозділ?
З кінця минулого року я займався паперовою роботою в своєму попередньому підрозділі. Це був дуже важливий напрям для нашої оборони. Але все ж ця робота була трохи не тим, чим би я мав займатися, бо маю певний досвід, скіли і здібності. Тож цієї весни я перевівся до “Хартії”. Мене сюди запросили, знаючи, що я вже в НГУ і в її межах простіше перевестися. І тепер я працюю тут, вже є перші результати.
Тобто, в принципі, ви займаєтеся тим, чим займалися і в цивільному житті?
Так, тільки з більшим ухилом на роботу з вшанування бійців саме нашого корпусу. Фактично я відповідальний за меморіалізацію в межах всього корпусу “Хартія”.
“Садово-Калиново-Вишневі” vs Вулиці на честь захисників
Загалом, можливо, ще з вашого активістського досвіду і також з нинішнього — як за 10-бальною шкалою ви оцінюєте хід меморіалізації в Харкові та області?
На жаль, у процесах декомунізації і деколонізації далеко не всіх героїв визвольних змагань і діячів культури гідно вшанували, на Харківщині з цим є проблеми. Так само і зі вшануванням пам’яті бійців сучасної війни.
Якщо взяти бійців за Україну — армії УНР, дисидентів, сучасних вояків, то Харкову я б поставив четвірочку. У процесах декомунізації і деколонізації вдалося щось протиснути — в нас є вулиці на честь наших героїв, не все так погано, як у деяких містах, де взагалі все назвали Вишнево-Садово-Калиновими.
Але все одно є цілі списки героїв цієї війни і бійців визвольних змагань з потужними біографіями, діячів культури, дисидентів, по яких, на жаль, нічого не вийшло зробити в плані назв вулиць. Проте у нас з’явилася вулиця Археологічна. Жартували, що Археологічна, бо там “закладки” шукають, з археологією ніяк не пов’язана. Також з’явилося багато назв, які абсолютно недоречні в тій чи іншій місцевості та не мають жодного зв’язку та аргументації. Лише, аби нейтрально.
Щодо області, то є міста, яким б я поставив одиницю. Наприклад, Безлюдівська громада зараз перейменовує 20 вулиць, про які успішно забули. Великі селища з передмістя — Васищеве, Хорошеве, Безлюдівка, потужні населені пункти, де живуть багато людей. І вони пропонують 20 чи навіть більше нейтральних назв. Ми надіслали їм листа і пропонуємо назвати декілька центральних вулиць на честь корпусу “Хартія”. Також думаємо над пропозиціями щодо іменних назв на честь наших військових, які були родом з цих місць.
Але насамперед це загальні топоніми на честь корпус “Хартія”, без персоніфікації, так?
Наразі так. Бо це одне з найпотужніших військових формувань, яке зараз захищає Харківщину. І громади могли б назвати ці вулиці і на честь нашого корпусу, і іменами діячів культури, і загиблих односельців. Думаю, якщо зробити якісну роботу з підбору цих назв, не вистачить вулиць.
Натомість основна частина області робить Садово-Калиново-Вишневі набори — окрім Ізюма, Дергачівська громада ще плюс-мінус не підвела. Трошки обласна адміністрація перейменувала в саботажних громадах.
Але цей нейтралітет суто через те, що вони розраховують: “А раптом влада зміниться? А раптом ті прийдуть?” І щоб не отримати [на горіхи] за вулиці Бандери від “русского освободителя”, називають вулиці Вишнево-Садово-Калиновими. Це така форма м’якого саботажу, коли вони розуміють, що не перейменувати їх не можна, бо цього вимагає чинне законодавство.
А в Безлюдівський громаді вулиці, про які ви говорили, не перейменували, хоча б мали зробити це в межах закону про деколонізацію? Тобто це не нейтральні назви, а саме пов’язані з колоніальною російською політикою?
Саме так.
А як так вийшло, що їх не перейменували, хоча закон зобов’язував це зробити? Це якісь неоднозначні назви?
Не побачили просто.
Можете навести приклад?
1 Травня, Чайковського, Матросова.
Тобто доволі однозначні назви…
Однозначні, так.
До Лозівської громади ми також подали звернення — і щодо корпусу, і щодо героїв визвольних змагань. Сподіваємося, вони до нас дослухаються.
Також щодо перейменування на честь корпусу?
Так. В Лозову ми теж подавали звернення, вони зареєстрували його. Але фідбеку поки немає.
Багато гідних людей з корпусу, які загинули, поки що не вшанували в назвах. Тут можна згадати [першого головного сержанта “Хартії”] Олександра “Капу” Ющенка — в його рідному Луцьку наразі, на жаль, немає вулиці чи скверу [на його честь], і це треба буде робити. [Командира роти протитанкових керованих ракетних комплексів] Сергія “Глибу” Либенського теж у Києві треба [вшанувати]. І “Бандераса”. Є і з Полтавської бригади свої, і з “Рубежа”.
Зараз триває підготовка цих списків. Ми будемо працювати з громадами, бо багато гідних вояків наразі не вшанували навіть меморіальною дошкою на рідних школах, я вже мовчу про вулиці. Тож роботи більш ніж достатньо.
Який взагалі у вас механізм співпраці з органами місцевого самоврядування щодо процесу меморіалізації?
По Харківщині вже були перші звернння на Безлюдівську і Лозівську громади. Так само ми подали звернення в Щербанівську громаду Полтавщини.
Звісно, що є якісь вулиці, які [раніше перейменували] на честь бійців на Київщині, в Харкові, але тоді це все робили хаотично. Зараз ця робота ведеться системно. Тобто, якщо, умовно, людина має звання Героя України посмертно, вона має обов’язково отримати назву вулиці у своєму населеному пункті. Це, до речі, політика переважної більшості обласних і районних центрів.
Найголовніше, що стартувала системна робота. Тобто раніше вона була хаотична, десь були правильні ініціативи, як та сама вулиця бригади “Хартія” [колишня Маршала Рибалка — прим.] у Харкові, ще деякі об’єкти. Але зараз відбувається систематизація. І загалом вже є перші результати.
На Київщині розпорядженням голови Київської обласної адміністрації перейменували сім вулиць. Одна з них — на честь бійця “Рубіжа” Олександра Ошита, його рідна вулиця тепер носить його ім’я. І шість вулиць бригади “Рубіж” — зокрема, в Гостомелі. Я був членом робочої групи по Київській обласній адміністрації, тоді тільки заходив в корпус. Якби це робив зараз, було б ще більше. Але в будь-якому разі це потужний результат.
Деякі затверджені перейменування в Київській області
На жаль, через хаотичні процеси перейменувань у 2022-2024 роках не все вдається, як треба. Бо занадто нашвидкоруч це робили громади.
Так. Мені подобається Харківське шосе в Харкові. “Геніальна” ідея.
А ті звернення, які ви подали, ще розглядаються, так? Який у них статус зараз?
Звернення по Харківщині і Полтавщині на розгляді.
Якщо органи місцевого самоврядування не вставлятимуть палиці в колеса, все буде правильно рухатися в цьому напрямку.
Ви кажете, що оцінюєте в Харкові процес меморіалізації на четвірку, а в області, по-різному, десь — на одиницю. Чи зв’язуйте ви це з відсутністю політичної волі з боку органів місцевого самоврядування? Або є ще якісь причини, що гальмують цей процес?
Різні. Є ті [з представників громад], хто проукраїнські, але не розуміють важливості [меморіалізації]. А є — це моя суб’єктивна думка — латентне ждунство, на жаль. Не буду називати громади, але за результатами особистої комунікації за всі ці роки, і фідбеку від них, в мене великі сумніви щодо їхньої україноцентричної позиції.
Проте як людина, яка займається цим 10 років, чи побачили ви з початку повномасштабної війни загалом еволюцію поглядів, зрушення в цьому плані?
Звичайно. На жаль, на декого вплинула окупація — як, наприклад, у тому самому Ізюмі. Дещо я б все ж їм підправив, але загалом Ізюм показав себе найкращим містом на Харківщині у цьому напрямі. Вони до повномасштабного вторгнення були важкенькі на підйом. Але те, через що вони пройшли… Хоча декому, на жаль, і окупація не змінила мізки. Не буду називати назви громад, але це сумно.
Звісно, еволюція шалена. Навіть по самому Харкову. Візьму приклад. 24 лютого 2021-го Харківська міськрада вкотре проголосувала за перейменування проспекту Петра Григоренка на маршала Жукова. Тоді на вході у стінах Харківської міськради висів величезний орден з Леніном. Якось я його зняв і мене навіть намагалися затримати за це, але було важко знайти склад злочину. Мені відкрили кримінальну справу за крадіжку майна Харківської міськради. Я хотів вручити цей орден Терехову, але, на жаль, мене туди не пустили — трошки не дійшов. (Сміється) Чому я хотів вручити йому цей орден? Бо він перейменував проспект Петра Григоренка на Маршала Жукова. Це було за рік до повномасштабного вторгнення. І ми розуміємо, які величезні зміни відтоді відбулися. Але ціна їх також велика — і її сплачують щодня, на жаль.
Фото: Орден Леніна в Харківській міській раді, 2021 рік
“З дублюванням топонімів теж треба щось робити”
Якщо взяти центр Харкова, як вам якість перейменувань? На мою думку, наприклад, проспект Аерокосмічний — це складно в плані вимови, тому багато хто досі називає його Гагаріна. А про той самий проспект Науки вже мало хто згадає, що колись він був проспектом Леніна, бо обрали вдалу лаконічну назву.
Ще веселіше, що у нас, окрім проспекту Аерокосмічного, є вулиця Космічна і вулиця Космонавтів. Це щонайменше викликає плутанину в неавтохтонів. А зараз у Харкові багато військових, які приїхали сюди по службі, ВПО з Донеччини, Луганщини, Куп’янська, Вовчанська, інших міст — їм теж складно орієнтуватися. Топонімія загалом потрібна, щоб людина орієнтувалася в місті. Якщо у нас є проспект Аерокосмічний, вулиці Космічна і Космонавтів можна переплутати і приїхати не туди.
У Харкові є вулиця і бульвар Богдана Хмельницького. Навіть я, людина, яка тут народилася, декілька разів факапився і приїздив не туди. Історію з вулицею виправлять, її перейменують на честь спецпідрозділу “Омега”. Але подібних об’єктів у Харкові дуже багато: наприклад, проспект Ювілейний і вулиця Ювілейна.
Тож з дублюванням [топонімів] теж треба щось робити. Бо, наприклад, швидка допомога може випадково не туди приїхати. До речі, згідно норм чинного законодавства кожна міськрада має це усунути. Але у нас ніхто цього особливо не робить.
Тож якщо у цих районах проживали наші загиблі герої — не лише корпусу “Хартія”, а і загалом наші харківські — їх теж можна потенційно використати під іменні назви.
Щодо повернення історичних назв. Чи прихильник ви цієї стратегії? Бо, наприклад, вулицю Пушкінську перейменували на Сковороди, хоча її історична назва — Німецька. Пару років тому я розмовляв зочільницею Другого міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’ятіМарією Тахтауловою і вона говорила, що у пріоритеті все ж має бути історична назва. Але при цьому Пушкінську перейменували на Сковороди, хоча той і до того був достатньо увіковічений в міському просторі. Як вам такі перейменування?
Якщо це центр міста — я теж прихильних історичних назв. Якщо не центр, то історичні назви бувають сумнівні — а-ля вулиці Третього інтернаціоналу. (Усміхається) Коли історична назва адекватна, звісно, треба давати їй пріоритет. У процесах декомунізації і деколонізації частково так і було. На жаль, не всюди, але громадянське суспільство і не могло вплинути на все. На рівні Харкова, хоч я і поставив четвірку, громадянське суспільство зробило все, щоб не було одиниці. Це заслуга величезної кількості людей. Інститут національної пам’яті, зокрема, сильно доклався до того, щоб не все було так погано. Моя організація, інші організації працювали, щоб хоча б частину роботи виконали якісно. І в центрі міста, крім Аерокосмічного проспекту, все доволі непогано.
Чи варто робити акцент на топонімах, що пов’язані з вшануванням, у середмісті? Або це не принципово? Наприклад, та ж сама вулиця бригади “Хартія” розташована на Нових будинках…
Думаю, це не принципово. Нові будинки — один з найбільших районів нашого міста. Люди живуть не лише в центрі, а і на околицях. Та це й не зовсім околиці. У нас вулиця 92-ї бригади взагалі ближче до Чугуєва, що символічно. Ми ж не можемо сказати, що є вища ліга тих, хто живуть в центрі Харкова, а ті, хто живуть десь на Північній Салтівці, чимось гірше. Тут треба дивитися, бо кожен випадок є індивідуальним.
Просто я пам’ятаю, що, наприклад, у Харкові була вулиця Курбаса на Шишківці і говорили, що це не дуже нормально, враховуючи масштаб особистості. Й врешті на честь Курбаса перейменували вулицю Ромена Роллана у Задержпром’ї.
Все залежить від рівня постаті і його внеску в історію. Я вважаю, що вулиця [письменника Івана] Багряного в Харкові теж трохи не там, де б мала бути [в Немишлянському районі — прим.] — її варто було б винести ближче до Холодної гори чи центру.
Дещо треба буде колись підправити, бо все одно процес йшов занадто хаотично. Щонайменше тому, що спочатку була декомунізація, а потім — деколонізація. Під час декомунізації, відповідно, намагалися хоч кудись поставити [нові назви]. А коли вони вже з’явилися, треба думати, як їх правильно перенести. Якраз [назви вулиць на честь] Хвильового і Курбаса перенесли з околиць до центру.
“Хочемо зробити базовий мінімум, а далі йти до “живої пам’яті”
Повертаючись до вулиці бригади “Хартії”. Ви згадували, що на ній повісили лише один покажчик з новою назвою. З чим, на вашу думку, це пов’язано? З нестачею фінансування або політичної волі?
Покажчик, до речі, повісили приватні власники після того, як ми попросили, міськрада взагалі на це не впливала. Питання в тому, що в центрі навіть на вулицях, які не перейменували, зробили покажчики нового зразка. А на вулиці бригади “Хартія” їх чомусь немає.
Я не розумію логіки. Мені здається, пріоритетно все ж було б змінювати покажчики на вулицях, що носять імена героїв, наших військових формувань. Не можу сказати, що це саботаж, бо не можу це юридично довести, але в мене закрадається підозра, чому цього досі не зробили, хоча рішенню вже два роки.
На мою думку, не дуже правильно з боку міської влади чекати, поки військове формування прийде саме вішати ці таблички. Цивільна адміністрація мала би зробити все, щоби гідно вшанувати пам’ять військовослужбовців великого формування, яке зараз боронить Харківщину. Хіба складно міській владі це зробити? І також повісити інтерактивні дошки з QR-кодами.
А що це за проєкт з QR-кодами і формат вшанування?
У Харкові [для вшанування використовують] жахливі чорні гранітні кладовищенські дошки. Їх зараз масово вішають, сумно на них дивитися. Поки не підійдеш, не дізнаєшся, чи це дошка герою Совєтського Союза чи герою війни. Так не має бути.
У Полтаві, наприклад, вже є сучасні білі дошки з фотографіями, QR-кодами, посиланнями на біографію бійців. Якщо брати Харків, ми сильно в цьому відстаємо. Тому на корпусному рівні будемо робити меморіальні дошки — сучасні, світлі, з QR-кодами, з обличчями загиблих бійців. А на вулиці бригади “Хартія” — світлі анотаційні дошки, що вулиця носить таку назву, з посиланням на історію бригади. Бо ці чорні гранітні дошки, по-перше, морально застаріли. А, по-друге, на них ніхто не звертає увагу, вони жодного ефекту вже не дають. Плюс, все ж естетично це совок.
А як щодо хвилини мовчання? Чи займаєтеся ви просуванням цієї ініціативи?
‘Поки ні. Я підтримую цю ініціативу двома руками. Бачу, що в Харкові з цим біда — дев’ятої ранку тут мало хто дотримується. Хотілося б цю ситуацію виправити, але зараз я сфокусований на питаннях вулиць, дошок, ледь встигаю охопити те, що є.
Меморіалізація — це дуже широкий формат. Дошка, вулиця — база, яка має бути. Але при цьому, якщо, наприклад, хтось займався футболом — треба організувати турніри пам’яті. Можна і треба організовувати цікаві заходи, аби це була “жива пам’ять” — не тільки в якійсь табличці та назві. Знімати документальні фільми. Ми цим теж будемо займатися, але наразі хочемо зробити базовий мінімум, а далі йти до “живої пам’яті”.
Дмитро Кузубов, фото — Микола Підюрчин для “Хартії”
Короткий вміст
Назва статті
Харкову за меморіалізацію — 4 з 10. Хорунжий “Хартії” Вадим Поздняков про проблеми вшанування захисників та культуру пам’яті
Опис
Меморіалізація полеглих захисників — динамічний процес, що триває та стабільно викликає дискусії між громадськістю та органами місцевого самоврядування.
Фірма родини донецьких чиновників отримала підряд на відновлення будинку у Балаклії 
Півтора мільярда гривень на освіту Харківщини: які школи відбудуть “з нуля” 
Харківська міськрада виділила 12,5 мільйонів на придбання оргтехніки для ТРО 
Готуватись буду ретельно. Юрист ХАЦ Володимир Рисенко пройде співбесіду на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів 
Російський фейк: Українська армія планує “здавати” Куп’янськ-Вузловий