Протягом понад шестисот днів повномасштабної війни українське судочинство постало перед викликом – розглянути сотні справ, що пов’язані зі злочинами проти національної безпеки. Серед них левова частина стосується справ колаборантів.
Ця категорія проваджень особлива тим, що суд має розібратися, чи обвинувачений перейшов межу між виживанням в окупації та співпрацею з ворогом на шкоду суверенітету України. Разом із тим, велика кількість обвинувальних актів і ризик їхнього конвеєрного розгляду та в цілому недосконалості української правоохоронної системи все частіше спонукають правників та правозахисників говорити про проблеми судової практики щодо справ про колабораціонізм.
Серед претензій, що озвучують експерти, ще й недостатня якість законодавства. Адже за подібні злочини, судячи з наявної практики, можуть інкримінувати різні статті Кримінального кодексу України, що призводить до неспівмірного покарання, а відтак не сприяє утвердженню справедливості. Наприклад, колаборант, який активно сприяв окупантам і чинив репресії, може відбутися легким покаранням, якщо його дії будуть неправильно кваліфіковані. І навпаки – є ризик, коли людина, яка опинилася в тяжких обставинах примусу, але не чинила в окупації непоправної шкоди, може отримати реальне ув’язнення.
Ми дослідили кілька десятків вироків по колабораціонізму та вибрали ті з них, що демонструють недостатню якість закону. Це важливо не лише в контексті забезпечення справедливого судочинства, а й через те, що в майбутньому спірні вироки можуть оскаржуватися в Європейському суді з прав людини.
Історія появи статті про колабораціонізм
До повномасштабного вторгнення більшість справ, що стосувалися посягання на національну безпеку, кваліфікували за ч. 111 ККУ – тобто держзрада. У березні 2022 року Верховна Рада, що була змушена екстрено реагувати на правовідносини під час воєнного стану, доповнила Кримінальний Кодекс статтею 111-1 “Колабораційна діяльність”.
Нова стаття 111-1 стала однією з найоб’ємніших у Кримінальному кодексі і містить аж 8 частин (для порівняння, стаття про умисне вбивство має дві частини; стаття про незаконне проведення аборту – 5 частин; стаття про зґвалтування – 6 частин). Законодавець визначив, що до колабораційної діяльності слід відносити наступні дії:
1) Публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України.
2) Добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
3) Здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
4) Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.
5) Добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.
6) Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах.
7) Добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України.
Станом на 1 жовтня 2023 року в Україні, за інформацією Реєстру судових рішень, суди першої інстанції винесли вже понад 800 вироків за звинуваченням у колабораціонізмі. У Миколаївській, Одеській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській (де через зміну підсудності слухають справи по Донецькій і Луганській областях) та Кіровоградській (підсудність Миколаївської області до квітня 2023 року) областях, які увыйшли до нашого моніторингу, за вказаний період суди ухвалили 389 вироків.
Злочини проти нацбезпеки і правові колізії
Виправдання агресії і колабораціонізм
Чи не найпоширенішою претензією, що нині звучить у правничих колах щодо недосконалості статті про колабораціонізм, є те, що в ній передбачена відповідальність за виправдання чи визнання правомірною збройної агресії рф. Мовляв, аналогічний склад злочину є в іншій статті ККУ – 436-2 щодо глорифікації учасників збройної агресії рф проти України.
Але якщо за “колаборантською” статтею відповідальність скоріше “люстраційного” характеру – засудженим забороняється на певний строк працювати у владі чи на певних посадах, то за “глорифікаційною” статтею загрожує покарання у вигляді позбавлення волі.
Наприклад, у справі № 947/32066/23 Київський райсуд Одеси 9 жовтня 2023 року засудив за ч. 1 ст. 111-1 ККУ жінку, яка постила у Twitter дописи, що за висновком експерта містять заперечення агресії рф.
Серед іншого в її постах були такі слова: “Украина считает решающим сражением наступление на Крым. Я считаю, нашим решающим сражением станет освобождение Одессы“, “Солнцепек еб*шит, так, что планета дрожит. Это работа по тарасикам в Новоселовском (ЛНР, к северо- западу от Сватова). На это можно смотреть вечно. Не не не, тут ошибочка. Это для Львов предсказание! Исправьте!“
Її визнали винною у колабораціонізмі та присудили заборону на 10 років обіймати посади в органах влади та місцевому самоврядуванні. При цьому засуджена є ФОПом і посад в органах влади не займає, тобто така заборона не несе для неї реального покарання.
Подібна історія викладена у справі № 185/8273/23. Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 19 вересня засудив до 10 років заборони працювати у владі мешканця Дніпра, який поширював дописи на підтримку російської агресії. При цьому непрацюючий мешканець Дніпра, який у минулому неодноразово притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності, навряд чи планував займати посади в органах влади, тому таке покарання теж не можна назвати адекватним.
Зокрема, він розмістив у забороненій в Україні соцмережі “Однокласники” пост із текстом: “ВСУ обстреляли населенные пункты в зоне затопления в Херсонской области“, “Новое доказательство того, что Россия не несет нам военную агрессию, она хочет освободить Украину от рабства фашистов, которые не считают нас за людей. Поэтому в Мариуполе, Мелитополе, Донецке, Луганске нет никакой окупации, а есть счастливое освобождение и путь к мирной жизни единого народа!!!“. Відповідна експертиза зробила висновок, що у цих висловах є заперечення агресії росії.
При цьому засуджений має певну історію взаємодії з кримінальним та адміністративним судочинством.
У 2014-му році він був засуджений за ст. 121 ККУ “Умисне тяжке тілесне ушкодження” до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком. Судимість погашена.
У 2020-му притягувався до адміністративної відповідальності за браконьєрство.
В серпні 2023-го розглядалась справа про його притягнення до адміністративної відповідальності за домашнє насильство.
Тому навряд чи засуджений планував займати посади в органах влади і навряд чи взагалі помітить цю заборону, що для нього є скоріш символічною.
Натомість правники наголошують, що подібна практика є спірною. На профільній юридичній платформі Justtalk юристка Юлія Лісова відзначає, що, по-перше, колабораційна діяльність стосується діянь,що вчинені на тимчасово окупованих територіях. По-друге, стаття 436-2 ККУ передбачає більш широкий набір ознак правопорушення. А “за загальними правилами кваліфікації, якщо кримінальне правопорушення передбачене одночасно кількома статтями КК, то діяння кваліфікується за тією з них, яка містить найбільшу кількість додаткових ознак складу вчиненого кримінального правопорушення“, – йдеться у поясненні фахівчині.
Прикладом, коли суд застосував саме статтю 436-2 ККУ, є свіжа справа щодо працівника ТЦК з Черкас, який виправдовував російську агресію та висловлювався за підтримку так званої “денацифікації”. За повідомленням СБУ, посадовця засудили до 2 років позбавлення волі.
Юрист ХАЦ Володимир Рисенко вважає, що описана проблема має мінімум декілька дуже негативних наслідків.
По-перше, відсутність реального покарання знищує саме правосуддя. Відповідно до статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості та співмірності.
Очевидно, що заборона особі, яка ніколи не займала жодних державних посад, займати ці посади на строк 12 років – не відповідає цим принципам і не може вважатися обґрунтованим, справедливим та співмірним покаранням. Тому що особа продовжить свій звичний спосіб життя і не відчує жодних обмежень.
Такі вироки не відповідають жодному принципу покарання і нівелюють завдання правосуддя.
По-друге, наявність одного й того самого складу кримінального правопорушення в різних статтях ККУ дає слідчим органам необмежене право кваліфікувати правопорушення на свій власний розсуд. При чому, в залежності від цього розсуду, тяжкість покарання змінюється від реального позбавлення волі до символічної заборони займати посади в органах влади. Це створює необмежене поле для потенційних (і не тільки потенційних) зловживань.
По-третє, і головне. Одним із фундаментальних принципів правової держави є принцип правової визначеності. З моменту появи перших законів і поняття “права”, його основним критерієм була чіткість і зрозумілість. Кожна особа повинна розуміти, як відокремити злочин від правомірної поведінки, тяжкий злочин від злочину невеликої тяжкості та передбачити юридичні наслідки своєї поведінки. У випадку неможливості це зробити – знищується принцип правової визначеності та руйнується фундамент правової держави. На жаль, так з’являються підстави для правового свавілля.
Відтінки “адміністративного“ колабораціонізму
Одразу дві частини статті про колабораціонізм передбачають відповідальність за зайняття посад в окупаційних органах влади. Різниця в серйозності посад і відповідно передбаченій відповідальності: частина 2 передбачає зайняття посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а частина 5 – передбачає зайняття посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
Як не важко помітити, ці частини однієї статті відрізняються лише однією часткою “не”. Однак санкції при цьому відрізняються радикально.
Частина п’ята передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. А частина друга – від десяти до п’ятнадцяти років, але лише заборони обіймати певні посади.
Досліджуючи вироки за цими частинами вказаної статті, ми помітили, що слідство не завжди вірно кваліфікує дії порушників, а законодавство не передбачає співмірне покарання за порівняно незначне порушення.
Наприклад, по 10 років заборони працювати органах влади отримали чоловік, який під час окупації Олександрівки Миколаївської області працював звичайним охоронцем (справа № 485/1214/23) і мешканець Лиману, який влаштувався у так званий “відділ внутрішньої політики і взаємодії зі ЗМІ” окупаційної адміністрації (справа № 202/17497/23). Таке ж покарання присудили мешканці Снігурівки (справа № 383/477/23), яка працювала у “відділі” бухгалтерського обліку окупаційного органу влади.
У матеріалах справ ідеться, що мешканець Олександрівки виконував різні господарські роботи та чергував у будівлі, яку зайняли окупанти, для збереження майна. Натомість чоловік з Лиману на своїй “посаді” мав здійснювати відеофіксацію суспільних зборів місцевих мешканців, культмасових заходів, а також заходів, у яких брали представники так званого керівництва окупаційної влади. Бухгалтерка зі Снігурівки своєю чергою нараховувала різні соцвиплати, які окупанти призначали у рублях.
Дії усіх трьох слідство кваліфікувало за ч. 2 ст. 111-1 ККУ, тобто зайняття посад в окупаційній владі, які не пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями. Водночас за своєю суттю діяльність кожного із них різниться. До того ж, робота в структурі взаємодії зі ЗМІ окупаційної адміністрації також може підпадати під ч. 6 вказаної статті, а саме – здійснення інформаційної діяльності у співпраці з окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора.
Ще один приклад був на Харківщині. Дії мешканця селища Чкалівське, який став “старостою” громади під час окупації, слідство кваліфікувало за частиною 2 колабораційної статті. Слідчі вирішили, що посада старости не підпадає під виконання організаційно-розпорядчу функцій. Хоча, як помітив Харківський антикорупційний центр, від початку справу порушили саме за частиною 5, яка передбачає суворіше покарання й стосується саме керівних посад. В результаті такої перекваліфікації “староста” окупаційної влади отримав лише позбавлення права обіймати посади, пов’язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на строк 12 (дванадцять) років.
Така довільна перекваліфікація знову ж таки, як вказано вище, надає слідчим органам необмежений простір для вчинення дій на свій розсуд і створює як можливості для потенційних зловживань, так і дозволяє особам, які вчинили колабораційні злочини – уникнути реального покарання.
Колабораціонізм чи держзрада
Коаліція “Україна. 5 ранку”, об’єднання медійних та правозахисних організацій, також вказувала на недосконалість українського законодавства щодо злочинів проти національної безпеки.
Серед іншого в аналітичному звіті організація вказує на те, що є випадки, коли слідчі плутають держзраду та колабораційну діяльність.
Наприклад, справу начальника Старобільського райуправління ДСНС Луганщини, який після окупації перейшов на службу у так звану “ЛНР”, кваліфікували за ст. 111 ККУ – як держзраду. Проте його дії більше відповідають ч. 5 ст. 111-1 ККУ – а саме зайнятті посади, що пов’язана з організаційно-розпорядчими функціями в окупаційному органі влади. Така ж ситуація і в справі мешканки Луганщини, яка стала “помічницею” прокурора в окупаційній “прокуратурі”.
Як підкреслюють правники, такі різні склади злочинів як державна зрада та колабораційна діяльність у жодному випадку не повинні плутатися, тому що вони принципово відрізняються і вчиненими діями, і тяжкістю покарання. На відміну від ч.5 ст.111-1, покарання за яку – до 10 років позбавлення волі, покарання за державну зраду в умовах воєнного стану – п’ятнадцять років або довічне позбавлення волі.
Підсумки
Чистота правової кваліфікації є одним із викликів для судочинства та правоохоронної системи під час війни. Кількість проваджень, які нині правоохоронці порушують щодо національної безпеки, росте з геометричною прогресією. Водночас до роботи національного судочинства як ніколи прикута увага, адже в Україні склалась унікальна ситуація, коли судові процеси щодо війни тривають під час збройного конфлікту.
За понад півтора роки роботи під час воєнного стану суди вже мають певну практику, але, за оцінками експертів, законодавство потребує удосконалення. Загадана Коаліція “Україна. 5 ранку” закликала законотворців змінити статтю про колабораціонізм та прибрати із неї частини, які дублюють інші статті ККУ. Зокрема, це стосується виправдання агресії рф. Це в подальшому убезпечить Україну від позовів до ЄСПЛ та гармонізує українське законодавство.
Юрист ХАЦ Володимир Рисенко також додає, що дуже важливо основне покарання в ч.1,2 ст.111-1 ККУ у вигляді заборони займати посади в органах влади – замінити на співмірне, але реальне покарання у вигляді арешту на невеликий строк або штраф у великому розмірі. Для виправлення особи, яка вчинила злочин, необхідне покарання, яке особа повинна відчути. Воно не обов’язково повинно бути тяжким, але воно повинно бути реальним. Заборону займати посади в органах влади необхідно залишити в якості додаткового покарання, для забезпечення безпеки державного управління.
Анастасія Зубова
Ця публікація була підготовлена ГО “Харківський антикорупційний центр” в рамках проєкту “Підтримка журналістських розслідувань в Україні”. Зміст публікації є винятковою відповідальністю ГО “Харківський антикорупційний центр” i не відображає погляди Європейського Союзу чи Інституту висвітлення війни та миру.