На початку навчального року, у вересні 2023-го, у Харкові відкрили метрошколу, а зараз будують першу підземну школу-укриття. Такі формати охоплюють обмежену кількість дітей шкільного віку, а переважна більшість учнів продовжують здобувати освіту у дистанційному форматі.
ХАЦ розповідає, як освітяни навчають дітей під час війни, з якими проблемами вони стикаються та які альтернативні формати організації освітнього процесу у Харкові пропонують.
Як відбувається онлайн-навчання?
Світлана Проценко — директорка Харківського ліцею №11 імені Данили Дідика. До повномасштабної війни в ліцеї навчалися близько 1050 учнів, зараз — біля 880. Приблизно 40% школярів перебувають у Харкові і передмісті; плюс-мінус 25% — за кордоном, із посиленням ракетних атак їхня кількість трохи збільшилася.
Як усі комунальні заклади міста, ліцей майже два роки війни здійснює освітній процес онлайн-методами і засобами. Директорка наголошує, що це не є повноцінним дистанційним навчанням.
“Справжнє дистанційне навчання може бути свідомим вибором учня, а не вимушеною необхідністю, як зараз, — пояснює Проценко. — Учень може обирати зручний режим (розклад), формат навчання. Як правило, ситуація вільного свідомого вибору мотивує краще. Є більший вибір інструментів. Зараз — саме масове вимушене навчання з використанням обмеженої кількості дистанційних інструментів”.
Уроки відбуваються у форматі відеоконференцій у Zoom, а також у змішаному форматі: в Zoom і на платформі, на яку викладають завдання і навчальні матеріали — учитель консультує учнів і потім отримує від них виконані завдання.
“Із часів ковіду ми маємо чіткі рекомендації (щодо навчання онлайн): тривалості уроків (від 15 до 25 хвилин), перерв, безпосереднього перебування біля монітору тощо, — розповідає Світлана, наголошуючи, що концентрувати увагу дітей в онлайн тривалий час дуже складно:
У всіх дітей абсолютно різне сприйняття інформації, і за 15 хвилин навчити групу неможливо. У нас повноцінний розклад — сім уроків, але в Zoom — це нереально і шкідливо. (Проводимо в Zoom) приблизно 4-5 уроків на день. Загальна тривалість — від 60 хвилин до двох годин залежно від віку: початкова школа — менше, старші — більше”.
Перманентні обстріли Харкова впливають на старт і розклад занять. Наприклад, так було 23 січня, після двох хвиль ракет зранку.
“Харків не спить із четвертої ранку, тому я попередила колег і батьків, що ми ще більш лояльно ставимося до дітей, — пояснює Світлана за кілька годин після обстрілів. — Важливо, щоб вони виспалися, прийшли до тями і трішки відпочили. Цих дітей треба пожаліти, обійняти — навіть дистанційно, провести психотерапію”.
За два роки і педагоги, й учні більш ніж втомилися від навчання в онлайні. Замінити офлайн-освіту, наголошує Світлана, неможливо: навчання може бути змішаним, “але мають бути зустрічі, уроки, якийсь практичний компонент в офлайні”.
“Зараз, на жаль, ми вже маємо покоління “мауглі”, — бідкається директорка. — Величезна проблема в тому, що батьки кажуть: “Наша дитина перестала кудись виходити”. Доходить до того, що діти втрачають розуміння якихось моральних речей, чеснот — ми про це їм розповідаємо, батьки також. Але одна справа, коли це відбувається під час онлайн-уроків, інша — у процесі обміну реальним досвідом, а цього офіційно ми не можемо собі дозволити”.
Два роки великої війни: чому школи без укриттів?
У ліцеї №11 немає пристосованого укриття, є лише маленьке напівпідвальне приміщення. Оголошення на вході сповіщає, що найближче сховище знаходиться на станції метро.
Ще до повномасштабного вторгнення Світлана Проценко почала бити на сполох щодо відсутності у школі пристосованого укриття, надсилала листи до Харківської міськради. За іронією долі, каже вона, відповідь надійшла вже після початку великої війни.
“Приблизно у квітні (2022-го) ми отримали відповідь, що це питання розглядатиметься, — згадує Світлана. — Я об’єктивно розумію, що зараз нам не побудують укриття, це шалені гроші, і не тільки гроші. (Водночас) жоден притомний керівник не ризикне проводити офлайн-заняття, оскільки у нього немає укриття”.
Улітку 2023 року міська влада почала ремонтувати укриття у школах, які планували відкрити з початком нового навчального року. Та змінилися державні будівельні норми, і у ДСНС висунули вимогу, що це мають бути не найпростіші укриття, а протирадіаційні. Жодне з укриттів у харківських школах не відповідало ДБН.
Зараз у харківських освітніх закладах, наголошує Світлана Проценко, немає сертифікованих укриттів. Лише нещодавно в місті з дозволу ДСНС відкрився перший за повномасштабну війну ліцей — він має протирадіаційне укриття, у якому і відбуваються заняття, 100 учнів відвідують уроки у дві зміни. Гроші на відбудову дали донори.
Натомість чимало приватних закладів, що, як і звичайні школи, не мають сертифікованих укриттів, здійснюють освітній процес. Проценко називає це “проявами подвійної моралі”.
“Цього навчального року у нас пару десятків учнів пішли до харківських приватних закладів, — розповідає директорка. — І коли ми запитували, з чим це пов’язано, батьки говорили: “Нам сказали, що у них є укриття, і вони матимуть освітній процес офлайн”.
Як навчаються у приватній школі?
Один із приватних навчальних закладів Харкова — центр діяльнісної освіти “Стежка” — працює на першому поверсі житлового комплексу на Нових Будинках. Зараз у центрі навчається 10 учнів третього класу. Заняття відбуваються з 9:00 до 13:00 офлайн. Також для дітей проводять гуртки.
Під центром є технічне приміщення, яке використовують як сховище.
“(Тут навчаються) діти переважно з цього району, — пояснює засновниця центру, психологиня і педагог Галина Сищук. — Як людині, яка має бізнес, пов’язаний з дітьми, під час пошуку приміщення мені доводилося враховувати наявність прихистку. Тут просто під нами є підвал, тобто я можу швидко вивести дітей. Сказати, що це укриття, я не можу, але там можна перебувати. Це краще, ніж нічого”.
Рішення про те, чи вести дитину до школи під час повітряної тривоги, каже Галина, приймають батьки. Для учнів, які пропускають заняття за таких обставин, запускають онлайн-трансляцію уроку: “дитина під’єднається, виконає завдання, наздоженемо все пізніше, коли вона прийде”.
Освітянка наголошує, що кількість приватних закладів у місті збільшується, тому що на це є “величезний запит”.
4 вересня 2023-го в Харкові розпочала працювати метрошкола. На станціях “Перемога”, “Університет”, “Метробудівників”, “Тракторний завод” та “Академіка Павлова” облаштували 17 кабінетів приблизно для тисячі учнів.
Поступово метрошкола збільшувалася. На кінець листопада у 19 імпровізованих кабінетах у дві зміни (з 9:00 до 12:00 та з 13:00 до 16:00) навчалися вже 2087 дітей у 205 збірних класах.
Декілька учнів ліцея №11, каже Світлана Проценко, обрали метрошколу.
“Батьки повідомляють про бажання дітей, і ми тимчасово відраховуємо їх, а там (у метрошколі) їх тимчасово зараховують, — розповідає директорка. — За ними у нас зберігається місце, якщо вони захочуть — можуть повернутися”.
Проценко називає метрошколи “красивим брендом” і “гасінням пожежі в умовах, коли ми сподіваємося, що за рік буде краще”. Директорка зазначає плюс такого формату — це офлайн-навчання, мінус — це “виокремлена структура з незрозумілим статусом”.
“Скільки дітей може там навчатися? — запитує вона. — Міська рада говорить, що не більше 2 тисяч. Тобто сьогодні мережа освітніх закладів Харкова в офлайні фактично зводиться до 2 тисяч дітей. А як щодо інших?
Я сподівалася, що буде можливість кожній школі взяти участь у цьому проєкті, щоб декілька днів на місяць можна було там зустрічатися, проводити якісь практики, консультації для дітей. Тоді б це був кращий варіант.
Якщо і далі навчання існуватиме виключно в такому форматі, Харків втратить мережу освітніх закладів”.
Архітекторка, керівниця архітектурного бюро SBM Studio та мати двох дітей Ольга Клейтман вважає метрошколу скоріше піаром.
“Зараз у метро діти навчаються лише по три години, — наголошує вона. — А яку, наприклад, фізику або хімію можна викладати, якщо ці кабінети не пристосовані до того? Це все впливає на якість навчання. Туди водять іноземців, показують, як нам погано: “Ми вимушені жити під землею, от наші дітки”. Це не вирішення (проблеми)”.
Утім у метрокласах навчаються переважно діти початкової та середньої школи, старшокласників найменше.
Школи під землею: чому не з’являються масово?
На початку жовтня 2023-го міський голова Ігор Терехов анонсував будівництво в Харкові першої підземної школи, “яка відповідатиме найсучаснішим нормативним вимогам до захисних споруд” та “дасть змогу продовжити безпечне очне навчання тисячам харківських дітей навіть під час ракетних загроз”.
Пізніше міський голова зазначив, що навчатися там зможуть 900 дітей і аргументував будівництво тим, що “кількість школярів у метрошколі з початку року збільшилася більш ніж удвічі”, а “можливості підземки поступово вичерпуються”.
Пілотну школу-укриття за гроші міського бюджету вирішили будувати на ХТЗ. Директорка міського департаменту освіти Ольга Деменко обґрунтувала такий вибір тим, що на станції метро “Тракторний завод” вдалося знайти лише одне приміщення для метрошколи, натомість цей район є густонаселеним, а попит — “величезним”.
Світлана Проценко вважає, що через обмежену кількість місць підземна школа також не вирішить проблеми. Лише в її районі, наголошує директорка, є понад 20 навчальних закладів з кількістю учнів від 300 до 900+. Тож такі школи мають якнайшвидше з’являтися у кожному районі Харкова.
“Підземна школа — це класно, але знову ж таки, за яким принципом туди братимуть? — запитує директорка. — Якщо з усіх шкіл району (братимуть), це знову буде навчання з незрозумілим статусом. Якщо б можна було зробити, щоб кожна школа району мала там певні дні, щоб приходити і зустрічатися вчителям і дітям — то це інша справа”.
Натомість Галина Сищук вважає метрошколу або великі підземні школи спробою повернутися до старого формату освіти, який в нинішніх реаліях є нерелевантним.
“Зараз наша величезна проблема — якраз у масовості, — наполягає засновниця освітнього центру. — Якщо ми будуємо підземну школу, знову об’єднуємо величезну кількість дітей. А далі у нас знову (може початися) ковід, і ми цю школу так само посадимо на онлайн. 900 дітей навчатимуться в підземній школі, в масштабах нашого міста — це ні про що. І навіть якщо в планах є друга, третя — вони все одно не покриють запиту”.
Підземну школу будує трест “Житлобуд-1”. Вартість робіт, зі слів Терехова, — 56-58 млн грн. Терміни завершення будівництва переносили вже тричі: на початку жовтня 2023-го міський голова обіцяв, що школу добудують до кінця року, у грудні — у січні 2024-го, у січні — у березні.
Голова “Житлобуду-1” Олександр Харченко в коментарі ХАЦ зазначив, що завершення робіт “передбачено на початок березня”. Раніше він також говорив, що компанія почала будувати ще одну подібну школу в Слобідському районі Харкова. Водночас, за словами міського голови, після завершення будівництва на ХТЗ підрядники мають “приступити до зведення наступної такої школи в одному з центральних районів міста”. Подібні об’єкти планують створити і в інших районах.
Відсутність інформації про проєкт підземної школи і конкурс також викликає занепокоєння.
Альтернатива №1. Підземний хаб
У липні-серпні 2023-го, коли остаточно не був відомий формат навчання, Ігор Терехов провів низку зустрічей з батьками учнів, на яких обговорювали майбутнє харківської освіти. Ольга Клейтман була присутня на одній з них. Під час обговорення вона запропонувала міськраді альтернативу метрошколі — підземний хаб.
Архітекторка вважає, що замість будівництва в різних районах міста низки підземних шкіл як локацій для занять краще створити один великий підземний комплекс, у якому можна було б зібрати значний відсоток учнів міста. Задля безпеки хаб можна зробити біля метро та з’єднати тунелем із підземкою. Реалізувати такий проєкт, на її думку, могло б Міністерство освіти.
“Краще зробити одну суперпристосовану школу, підземний хаб, де б діти могли навчатися цілий день, щоб вони були в безпеці, щоб їх там годували, — пропонує Клейтман. — Там має бути великий спортзал, гуртки, майстерні, лабораторії і все, що треба. Багато вчителів залишилися без роботи зараз, можна було б зробити школи найвищого рівня і взяти найкрутіших викладачів, щоб це був світовий кейс”.
Голова “Житлобуду-1 Олександр Харченко відмовився розкривати технічні характеристики першої підземної школи, обгрунтувавши тим, що це “не зовсім відкрита інформація”.
Альтернатива №2. Школи у будинках з укриттями
Україна — не єдина країна з досвідом вимушеного онлайн-навчання. З початком війни між Ізраїлем і “Хамасом” ізраїльські діти також перейшли до онлайну та навчалися в такому форматі 100 днів, зараз вже повернулися до офлайну.
Галина Сищук, яка також є представницею проєкту Хібукі Терапія в Україні та співпрацює з ізраїльськими фахівцями, розповідає, що у власних оселях ізраїльтяни зазвичай мають мамад — спеціальну укріплену кімнату з броньованими дверима і вікнами, металевими стінами. А всі школи будують не вище двох поверхів. На кожному з них є мамак — спеціальне укриття, у нових школах — навіть по декілька.
“Тобто не треба далеко бігти і є можливість розосередитися по цих осередках, — пояснює засновниця освітнього центру. — Вони реагують на тривоги, припиняється навчальний процес, діти йдуть в укриття”.
Також в Ізраїлі піклуються про психологічний стан дітей. Ніхто в укриттях не навчається, навіть не одразу після повернення з укриттів починаються уроки.
“Якщо дітям доводилося ховатися, після того, як вони повертаються, деякий час грають, співають пісеньки, — розповідає Галина. — А потім (вчителі), упевнившись, що діти нормально себе почувають, відновлюють навчальний процес”.
Водночас освітянка вважає, що порівнювати Україну й Ізраїль з настільки різними характером та обставинами війни некоректно: в Ізраїлі не відбувалося бойових дій такої інтенсивності, також там не буває тривог тривалістю три години.
“Харківська область дуже близько до Росії, і у нас спочатку “приліт”, а потім є можливість сповістити людей, — це, мабуть, наша найбільша біда, з якої я наразі не бачу виходу,” — підкреслює засновниця освітнього центру.
Педагог, наголошує Сищук, несе відповідальність за учнів, натомість спустити клас із 30 дітей в єдине шкільне укриття, до якого треба йти декілька хвилин, неможливо без ризику для їхнього життя та здоров’я. Відтак освітянка пропонує відмовитися від ідеї масового навчання та влаштовувати офлайн-заняття для невеликої кількості учнів у приміщеннях з укриттями.
“Я б змінила фокус і робила маленькі школи з укриттями в будинках — осередки, де можна і встигнути сховати маленьку кількість дітей, й ефективно попрацювати з ними, — наголошує вона. — У нас уже є багато новобудов з парковками — це не сертифіковані укриття, але якісні підвали з ремонтом. При цих будинках на перших поверхах можна було б зробити школи — початкові, наприклад, невеличкі. І діти б навчалися вже зараз”.
Водночас Світлана Проценко вважає, що треба будувати нові підземні укриття, бо “під школами укриття не побудуєш” (на будівництво п’яти таких поблизу шкіл у прифронтових регіонах, зокрема на Харківщині, нещодавно виділила кошти Єврокомісія). Також — вдосконалювати норми ДСНС, які, на її думку, є застарілими.
Альтернатива №3. Розподіл класів
Світлана Проценко пропонує розділити учнів, які перебувають у Харкові і тих дітей, які залишаються поза межами міста. Для тих, хто у місті, потрібно організувати офлайн або змішане навчання, а для тих, хто поза його межами, але хотів би продовжувати навчатися в харківських школах, — якісне дистанційне.
“Дітки, які навчаються онлайн і не перебувають у Харкові, скоріш за все, тривалий час так і навчатимуться. Для них повноцінне дистанційне навчання або навіть дистанційна освіта — це варіант. Тоді це буде повноцінний формат, який можна трансформувати і робити більш якісним, — розповідає директорка.
Ми живемо в умовах абсолютної невизначеності. Але нам треба вишукувати можливості для офлайн або змішаного навчання для дітей, які перебувають в Харкові, щоб хоча б день-два вони могли приходити навчатися, консультуватися. Ми б і зберігали цих дітей, і продовжували їхню соціалізацію та адаптацію.
Варто було б чесно пройтися по мережі, сформувати дистанційні класи і викладати їм дистанційно, а також класи для офлайн або змішаного навчання з тих, хто в Харкові. І у такий спосіб навчатися”.
“Місту треба формувати стратегію освіти”
Освітяни занепокоєні загальною ситуацією з освітою на прифронтових територіях. На думку Світлани Проценко, зараз бачення організації освітнього процесу на прикордонні немає ані на регіональному, ані на державному рівні. Натомість місту конче необхідно формувати свою стратегію на майбутнє.
“Я і, здається, багато хто не розуміє, якою буде освіта Харкова з 1 вересня 2024 року. Але я не бачу, щоб були дискусії з цього приводу, пошуки рішень, — підкреслює директорка. — Ми маємо зараз намагатися планувати те, що чекає Харків, бо втрачаємо харківську освіту. Я не можу зрозуміти, чому зараз немає роботи над єдиним баченням, над стратегією. Треба говорити про те, як ми маємо жити далі”.
Галина Сищук вважає, що Україні потрібно створювати власні моделі навчання під час війни. До того ж, реформа освіти, яка почалася в 2017 році, каже вона, довела, що закордонні моделі не завжди підходять нам.
“Ми взяли різні (іноземні) моделі, все це з’єднали в одну купу і намагаємося це втиснути в дітей без аналізу того, що у нас інший менталітет, що у нас занадто перевантажена програма, — пояснює засновниця освітнього центру.
(Зараз потрібно) більш глобально (реформувати освітній процес) з огляду на те, що дітки у травмі, мають сильний відкат. І перш, ніж навчати, їм необхідно допомогти, зняти тривожність, пропрацювати їхні страхи. А ми знову ж таки не зможемо зробити це на 100%, тому що війна триває”.
Від організації освітнього процесу у Харкові, переконана Ольга Клейтман, залежить і подальший розвиток міста, його переосмислення.
“Якщо ми хочемо, щоб тут був не тільки військовий хаб, а щоб місто жило і люди не виїжджали, ми повинні зробити нормальні умови для дітей, — наголошує архітекторка. — Наші діти не повинні навчатися в гірших умовах, ніж у Києві чи інших містах”.
Дмитро Кузубов