Від початку повномасштабної війни у Харкові постраждало безліч пам’яток архітектури та цінних об’єктів культурної спадщини, що не мають охоронного статусу від держави.
Станом на кінець 2023 року із десятків таких будівель законсервовані одиниці, переважна більшість залишається без шибок, із дірявими дахами, понівеченими фасадами. Процес руйнації триває через опади, негоду та інші незворотні фактори.
ХАЦ разом із харківськими архітекторами та активістами розбирався, чому місто зволікає з консервацією спадщини, скільки грошей на неї потрібно, де їх шукати та які ідеологічні складники можуть стати на заваді майбутнього відновлення.
Замість вступу, або Як усе пішло “не так”
Архітекторка-реставраторка, членкиня ініціативної групи SaveKharkiv Катерина Кублицька намагається змінити законодавство щодо охорони культурної спадщини з 2017 року. Разом із колегами вона прописувала внесення змін до відповідного законопроєкту та пропозиції щодо змін в охороному законодавстві. Проте далі профільних комісій ці пропозиції не проходили.
Повномасштабна війна лише поглибила проблему.
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури у квітні 2022 розробило документи, що регламентують механізм обстеження об’єктів, які постраждали внаслідок військової агресії РФ. Проте дія цих документів не розповсюджується на нерухому культурну спадщину.
З іншого боку Мінкульт, під юрисдикцією якого перебувають такі об’єкти, відповідних документів не розробив. Це, каже Кублицька, суттєво ускладнює роботу з пошкодженими пам’ятками під час воєнного стану та не дає можливості швидко консервувати їх.
“В Україні тільки у преамбулі до Закону про охорону культурної спадщини задекларовано наміри щодо пріоритету охорони та збереження культурної спадщини, проте в діях профільного міністерства із другої половини 2000-х не спостерігається бажання діяти та наочно демонструвати цю пріоритетність, — пояснює архітекторка.
Після перших “прильотів” я через соцмережі робила звернення, що [пошкоджені] пам’ятки архітектури — не будівельне сміття, а матеріали на відновлення цього ж об’єкту або матеріал-донор. Це повинно було виходити від Мінкульту як вказівки муніципалітетам, але Мінкульт цього не зробив.
Ми навіть не могли нормально обстежити об’єкти культурної спадщини, які були уражені внаслідок військової агресії, бо нові норми, які випустив Мінрегіон для таких об’єктів, йшли за нормами мирного часу”.
Найперше у співпраці з обласним департаментом містобудування та архітектури Кублицька намагалася знайти у держави фінансування на консервацію принаймні найзначніших уражених об’єктів спадщини, але нічого не вдалося. Відтоді кошти почали шукати у донорів.
Частина I. Що вдалося законсервувати?
Садиба у стилі неоренесансу на Благовіщенській
Одним із небагатьох прикладів консервації спадщини є будівля на вул. Благовіщенській, 17 — пам’ятка архітектури в стилі неоренесансу, збудована за проєктом архітектора Олексія Бекетова в 1889 році. Спочатку це була приватна садиба купця Соколова, до великої війни в ній розташовувався обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер.
13 березня 2022 року в будівлю влучив російський снаряд, виникла пожежа. Вогонь практично повністю знищив дах, серйозно пошкодив кілька дерев’яних балок горищного перекриття і приміщення ординаторської. Також із дзеркала стелі актової зали другого поверха масивом води відірвало монументальне полотно “Апофеоз Аполлона” художника Миколи Уварова.
“Першим кроком була необхідність, як ми назвали цей проєкт, “Врятувати Аполлона”, — розповідає громадська діячка, волонтерка, правнучка Олексія Бекетова Олена Рофе-Бекетова. — Цей проєкт [реалізували] завдяки допомозі фонду громади Харкова “Толока”, який співпрацював із Спілкою побратимства Харків-Нюрнберг Partnerschaftsverein Charkiw-Nürnberg. Відбулися роботи щодо консервації полотна, тобто дали можливість зображенню — тому, що від нього залишилося — дочекатися часу, коли вже можна буде його відреставрувати”.
Катерина Кублицька розпочала пошук міжнародних донорів, які спеціалізуються на збереженні культурної спадщини, щоб урятувати будівлю. Пошук фінансування тривав близько пів року.
“Деякі фонди обіцяли: “Звичайно, ми вам допоможемо”, — згадує Кублицька. — Проте коли доходило до затвердження заявок, казали: “Ми не можемо дати вам гроші, бо хвилюємося за життя людей, які виконуватимуть ці роботи”.
Врешті за сприянням ексрадниці Львівського міського голови з питань охорони історичного середовища Лілії Онищенко зв’язалися з муніципалітетом Варшави. Той зі свого боку допоміг сконтактувати з міжнародним фондом “Aliph”, що займається захистом культурної спадщини у зонах військових конфліктів. Загалом від міжнародних донорів вдалося отримати 76 000 євро.
“Aliph — це наш топовий донор, який надав найбільшу частину грошей (понад 50 тис. євро), — пояснює Кублицька. — Допоміг також фонд “Толока” спільно з німцями (понад 20 тис. євро). Крім того, Мальтійська служба допомоги надала будівельні матеріали — руберойд для даху”.
Акумулятором збору коштів виступив “Благодійний фонд родини Алчевських-Бекетових”, який додав 10 тис. грн. Наприкінці 2022 року розпочалися роботи з консервації.
“Будівлю накрили тимчасовим дахом. “Зашили” вікна на другому поверсі. В актовій залі встановили опалубку на випадок, якщо стеля впаде, щоб пом’якшити цей удар. Також відновили горище, — розповідає Рофе-Бекетова. — Консерваційні заходи дозволять будівлі простояти ще 10 років і дочекатися реставрації, заміни даху на справжній. Я маю надію, що така можливість з’явиться хоча б за п’ять років”.
Будівля на Благовіщенській, наголошує Кублицька, дуже міцна, а її конструктив встояв, тож консервацію вдалося реалізувати технічно нескладними заходами. На жаль, з іншими пошкодженими під час війни об’єктами так не вийшло.
“Інші ушкоджені об’єкти вимагають технічно складних заходів, мова вже йде не про 50-70 тис. євро, а про значно більші [суми]”, — каже архітекторка.
Будинок із вежами на площі “п’яти кутів”
Поодиноким прикладом консервації спадщини за міські кошти є будівля на вул. Чернишевській, 25 — пам’ятка архітектури 1912 року (за іншою версією, її збудували близько 1890 р., автором проєкту міг бути Йоганн Гінш). Спочатку це був прибутковий будинок Андрія Кусина, у наш час — житловий будинок.
“Таких будинків із вежами в Харкові збереглося не так багато, дуже якісна і неординарна робота архітектора”, — підкреслює депутатка Харківської міськради, праправнучка відомого історика Дмитра Багалія Ірина Гончарова, яка займається адвокацією цієї пам’ятки.
6 березня 2022-го будинок постраждав через російський ракетний удар, що спричинив пожежу; донедавна він стояв із вибитими шибками і без даху.
Будівля перебуває на балансі міста. У липні 2023-го департамент ЖКГ Харківської міськради оголосив торги щодо обстеження технічного стану. Переможцем став ТОВ “Енергопромпроект”, отримавши на ці роботи 288 151 грн.
“Мешканці [будинку] всюди скаржилися на бездіяльність службових осіб, внаслідок якої будинок все більше руйнується, — розповідає Гончарова.
Я ходила до [міського голови Ігоря] Терехова, також до департаменту ЖКГ [міськради] з представником мешканців. Терехов стверджував, “що збереження історичної спадщини у пріоритетах, це наша гордість, все законсервуємо”. Про цей будинок він із самого початку казав, що він знаковий, один із символів [Харкова]”.
Наприкінці серпня, коли я вкотре зателефонувала в департамент ЖКГ, [заступник директора Євген] Пасенов сказав, що нічого не обіцяв. Тоді я знову подзвонила Терехову, він сказав: “Зробимо”.
На початку жовтня 2023-го КП “Харківспецбуд” розпочало роботи з поточного ремонту будинку за міські кошти. Це ж підприємство за усним розпорядженням міського голови накрило тентом Будинок архітектора, який постраждав через пожежу і не перебуває у комунальній власності.
“Роботи [на вул. Чернишевській, 25] завершили кілька днів [тому], — каже депутатка. — Будівельники зробили те, що можна було в межах поточного ремонту: постійні стропила, дах — тент. На нього зверху укладатимуть металочерепицю або шифер. Думаю, [цей будинок законсервували] через великий резонанс у ЗМІ. І тому що я постійно ходила і “капала на мізки”. Й ще тому, що він житловий”.
Зараз, попри завершення робіт, у будинку ніхто не живе через відсутність опалення й електроенергії та наслідки пожежі всередині.
“Мешканці верхнього поверху зимувати не можуть, бо згоріли перекриття між верхнім поверхом і горищем, — пояснює Гончарова. — Другий поверх не горів, але його залило водою з верхніх, поки він півтора року стояв без даху”.
“Зелений будинок” на Полтавському Шляху
Суспільний резонанс також допоміг із консервацією будівлі на Полтавському Шляху, 1. Вона була збудована у 1888 році як прибутковий будинок Карла Буркевича та є пам’яткою архітектури. У наш час в ньому базувався Харківський державий заочний машинобудівний коледж, після його від’їзду у 2006-му будівля почала занепадати.
“Це один із перших комерційних об’єктів міста — крім традиційної функції найманого житла, там були торгівельні приміщення. На сучасний лад можна перекласти — багатофункціональний комплекс, — пояснює лобіст будівлі, архітектор-реставратор, координатор експедиційної команди в Харківській області HemoLab Віктор Дворніков.
— Будівля має ярко виражену домінанту — шпиль — і формує панораму Павлівської площі і набережної; окрім художньої цінності, ще має високе містобудівне значення”.
Найбільше “зелений будинок”, наголошує Дворніков, постраждав саме від байдужості міста до культурної спадщини, і лише потім — від наслідків війни.
“Будівля понад 30 років перебуває на балансі [Харківського національного економічного університету] і протягом цих років там не проводилися жодні роботи, — розповідає Дворніков. — Лише у 1990-х звели укріплення на мансардному поверсі. При цьому перекриття і дах там прогнили”.
У листопаді 2023-го після суспільного резонансу ХНЕУ оголосив тендер на проведення інженерних вишукувань та основного обстеження технічного стану будівельних конструкцій будівлі. Виграло його ТОВ “Проєктне Ремесло” з оголошеною сумою 1 041 592 грн. Невдовзі університет також оголосив тендер про невідкладні (протиаварійні) роботи будівлі. Переможцем із сумою 2 972 856 грн стало ТОВ “Авєга”.
“Є позитив, що принаймні муніципалітет почув наш заклик, — каже Дворніков. — Там закрили вікна, які більше року стояли вибитими. Зараз [навколо будівлі] встановлений паркан і заявлено, що відбуватиметься консервація. Найперше там треба провести протиаварійні роботи”.
Будинок рад й адмінбудівлі
Доволі жваво відбувається консервація адміністративних будівель. Зокрема, будівлі обласної ради, пам’ятки архітектури 1951 року, яка отримала значні ушкодження через ракетний удар 1 березня 2022-го.
У січні 2023-го департамент капітального будівництва ХОДА оголосив тендер на розробку проєктної документації щодо “протиаварійних робіт” Будинку рад, врешті 702 098 грн отримав “Трест “Житлобуд-1”. А згодом — два тендери на протиаварійні роботи, обидва також виграв “Житлобуд-1”, отримавши 9 704 989 грн і 17 594 665 грн.
“Я розумію необхідність консервувати адмінбудівлі, — наголошує Кублицька. — Коли така будівля закрита, там є можливість зберігати документи, наприклад, архів. Зараз закинути ці будівлі і взагалі над не працювати над ними — також невірно. Це пріоритет безпеки”.
У листопаді 2022-го року Східне міжрегіональне управління юстиції (м. Харків) оголосило тендер щодо “послуг з обшивання віконних прорізів плитами OSB — поточного ремонту” у Центральному Палаці одруження на вул. Сумській, 61. Виграло його ТОВ “Констракшгруп”, отримавши на ці роботи 166 293 грн. Зараз, стверджує Кублицька, ця будівля пішла “шляхом саме реставрації”.
“Місто відпрацювало Палац одруження, — каже архітекторка. — Після “прильоту” і від вибухових хвиль там були пошкодження і повилітали шибки. Вони пішли довгим, але, як на мене, правильним шляхом: ставлять не пластик, а відновлюють дерев’яні рами. Щодо об’єктів культурної спадщини, зараз найголовніше — стабілізувати їх, але є об’єкти, які грають роль у соціально-психологічній тканині, яка допомагає підтримати людей і створити атмосферу надії”.
Спочатку в цій будівлі розташовувалася садиба Єгора Павлова, онука відомого в Харкові купця, у наші дні — військкомат. Росіяни поцілили в нього у ніч проти 6 червня 2022-го.
“Там втрачений центральний портик, який має найбільшу художню цінність, дерев’яні і металеві конструкції, ліпнина, — пояснює Віктор Дворніков. — На щастя, військкомат має охоронний статус. За будь-які дії з пам’яткою передбачається кримінальна відповідальність, тому роботи [з демонтажу] зупинили.
Але інша проблема полягає в тому, що під час розбору завалів весь матеріал — автентичний, який має використовуватися при відновленні — сприймається як будівельне сміття. Колони втрачені безслідно, їх доведеться відновлювати вже не з автентичного матеріалу”.
Будівля на Полтавському Шляху, 13/15 перебуває на балансі міськради.
Щодо цієї будівлі Катерина Кублицька також веде перемовини з потенційними донорами і водночас комунікує з представниками міськради. У липні 2023-го департамент ЖКГ міськради оголосив тендер на проведення технічного стану цієї будівлі. Його виграло ТОВ “Енергопромпроєкт”, отримавши 212 244 грн.
“Вже з цього обстеження буде зрозуміло, які заходи потрібно робити щодо консервації”, — каже архітекторка.
Житловий будинок у стилі модерн
Будівля на вул. Свободи, 8, колишній прибутковий будинок Масловського, був зведений у 1911 році в стилі модерн і в наш час був житловим. Російська ракета наполовину зруйнувала його 14 березня 2022-го.
Жодних робіт із консервації цієї пам’ятки архітектури досі не було, 26 грудня 2023-го конструкції частково демонтували, аби вони не обвалилися на тротуар.
“У цю будівлю було пряме влучання, серйозні ураження у фундаменті, там потрібно провести комплекс робіт і хоча б накрити її від опадів”, — підкреслює Кублицька.
Ірина Гончарова обіцяє, що лобіюватиме консервацію будинку з нового року.
“Можливо, вийде [з будинком] на вул. Свободи, 8, тому що він теж житловий і теж терміново потребує консервації”, — запевняє вона.
Палац праці
Палац праці на майдані Конституції, 1, що був збудований у 1914-1916 роках у стилі неокласицизму за проєктом архітектора Іполіта Претро, значно постраждав через російський ракетний удар по центру міста 2 березня 2022-го.
Попри те, що на першому поверсі будівлі вже відновили роботу аптеки, заклади і магазини, будівля потребує консервації. Проте, каже Катерина Кублицька, цей процес ускладнює бюрократія.
“Палац праці — це дуже складний об’єкт, в якому є загальна оболонка, власник якої місто, але приміщення — це приватна власність. Отже, це дуже багато власників, — пояснює архітекторка. — Донори не співпрацюють із такими об’єктами. Хтось [із співвласників] скаже: “Ви щось не так робите”, почнуться судові процеси. [Єдиний вихід — законсервувати] власним коштом і коштом міста”.
Економічний корпус ХНУ ім. Каразіна
Будівля на вул. Мироносицькій, 1, у якій в наші дні був економічний факультет Харківського національного університету імені Каразіна, була зведена у 1925 році та є однією з перших залізобетонних споруд в Україні. Як і у Палац праці, росіяни поцілили в неї 2 березня 2022-го.
“[Палац праці і корпус Каразина] два роки чекають [консервації], вони також мають великий запас міцності і підлягають відновленню, — наголошує Дворніков. — Але те, що вони такий довгий час не консервуються — це величезна проблема”.
У грудні 2022 року департамент ЖКГ Харківської міськради оголосив тендер про проведення технічного обстеження стану корпусу університета Каразіна на Мироносицькій, 1. Тендер виграло ТОВ “Харківбуд-Сервіс”, отримавши 149 608 грн.
“Університет Каразіна намагається активно шукати [кошти на відновлення], — розповідає Кублицька, яка також співпрацює з вишами. — Це також допомагає у пошуку [міжнародних донорів]”.
У червні 2023-го ХНУ оголосив тендер на розробку проєкту з капітального ремонту корпусу на вул. Мироносицькій, 1. Виграло його ТОВ “Констракшнгруп”, у жовтні сторони уклали договір на 2 204 559 грн.
Особняк на Чоботарській
Двоповерховий будинок на вул. Чоботарській, 38 був побудований імовірно в першій половині XIX століття за проєктом архітектора Андрія Тона. У ньому, вірогідно, бував засновник фізичної хімії Микола Бекетов, який проживав на вул. Чоботарській наприкінці 70-х років XIX століття.
Росіяни влучили в цей будинок 25 червня 2022-го. Він не входить до переліку пам’яток архітектури, але все одно належить до історичної забудови.
“У мене найбільше болить [за ті цінні будівлі], які не мають охоронного статусу, бо їх взагалі ніхто не збирається відновлювати, — наголошує Гончарова. — Наприклад, житловий будинок на Чоботарській, це був шикарний двоповерховий особняк, у прекрасному стані, десь чверть фасаду знесло”.
Віктор Дворніков додає, що хоча особняк на вул. Чоборатській і є типовою забудовою, він формує історичне середовище.
“Ця будівля наполовину розбита і вже півтора роки стоїть без даху, — підкреслює архітектор. — Відновити всі ці об’єкти можна, але чи варто це робити? [Після відновлення] вони вже не будуть автентичними та історичними”.
Подібних історичних об’єктів, які не внесені до переліку пам’яток архітектури, в Харкові досить багато, каже Катерина Кублицька. Ще один приклад, — будинок на розі вул. Георгія Тарасенка, 39, у який росіяни поцілили 6 жовтня 2023-го.
“Якщо з об’єктами, які є у переліку [пам’яток архітектури], можно якось вплинути на владу, то тут у нас багато “сірих” зон у містобудівной документації міста: один документ протирічить іншому, — пояснює Кублицька.
Наприклад, є об’єкти, які визначені як такі, що можуть стати пам’ятками, є об’єкти, які є цінною історичною забудовою, але не мають зафіксованого статусу. У такому випадку дуже складно їх захищати. Як на мене, проблема, що Мінкульт із 2014 року не пропрацював стратегій і тактик щодо роботи з такими об’єктами”.
Неоготична будівля реального училища
Будівля на проспекті Героїв Харкова, 45 зведена у 1877 році в неоготичному стилі. У ній розташовувалося перше реальне училище, в наші дні — об’єднаний Державний біотехнологічний університет. Будівля постраждала від російських ударів у березні і липні 2022-го.
Віктор Дворніков називає ураження цієї пам’ятки архітектури найболючішим.
“Велична пам’ятка, неоготика, вона має дуже впізнаваний силует, — наголошує архітектор. — Ця будівля Т-подібна, і у відростку на першому і другому поверхах були спортивна й актова зали, вони повністю зруйновані ракетами. Але цей об’єкт має великий запас міцності. Другий рік [не консервується], там вікна відкриті”.
У листопаді 2023-го ДБТУ оголосив тендер на протиаварійні та консерваційні роботи будівлі на 31 779 795 грн. Проте у грудні відмінив торги через “скорочення видатків на здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг”.
Історична будівля коледжу на Заїківці
Будівля “палацового” вигляду на вул. Гольдбергівській, 77 була зведена у 1914-1915 роках для Заїківського (саме так тоді називалася ця вулиця) початкового училища. У наші дні тут розміщувався Харківський коледж транспортних технологій. Російська ракета наполовину зруйнувала будівлю в ніч проти 3 листопада 2023-го.
Будівля не є пам’яткою архітектури, проте цікава з архітектурного погляду. Після удару комунальщики нашвидкуруч демонтували частину пошкодженого фасаду, мотивувавши це необхідністю відновити рух трамваїв.
“На вул. Гольдбергівській, 77 нас обурило, що не була створена комісія [щодо поводження з цим об’єктом], на місці працювали представники ДСНС спільно з адміністрацією района та аварійними службами, — розповідає Віктор Дворніков.
Представників обласного управління культури, які відповідальні за охорону пам’яток, не було на місці і, на жаль, вони не мають повноважень для якихось дій в таких ситуаціях. Думаю, там було прийнято ситуативне рішення [про демонтаж фрагменту центрального фасаду] співробітниками ДСНС, які розбирали завали.
Ми втратили домінантну частину, яка представляє найбільшу художню цінність. Але найгірше — що втрачений матеріал, з якого ще можна б було її відновити. Це створює для нас небезпечний прецедент, коли таке саме поводження може бути і з більш цінними об’єктами”.
Палац культури “Залізничник”
Одна з найбільш знакових будівель конструктивізму в Харкові — Палац культури “Залізничник” на вул. Великій Панасівській, 83А — була зведена за проєктом архітектора Олександра Дмитрієва у 1928-1932 рр.
Росіяни завдали по цій монументальній будівлі два ракетних удари — у березні і в серпні 2022-го. Постраждали фасад будинку, дах та унікальний інтер’єр.
“Об’єкт входить до світових підручників, на нього можуть дати гроші, — пояснює Катерина Кублицька. — Щодо нього також ведуться перемовини з різними фондами, але вони швидко можуть надати близько 50-70 тис. євро.
Проте такі величезні об’єкти, як Палац “Залізничник”, — це вже сотні тисяч євро. [Замість консервації] доцільніше все ж буде звести конструкції, які стоятимуть завжди, і накрити їх тимчасовою оболонкою”.
Цей перелік — лише частина пошкоджених об’єктів культурної спадщини, які потребують негайної консервації.
Частина III. Де шукати гроші?
Відновлення невеличкої будівлі кінця XIX-початку XX століття, стверджує Катерина Кублицька, коштує приблизно 4-5 млн євро. Натомість консервація — біля 300-400 тис. євро.
“Сильно уражені об’єкти потребують специфічних підходів. Ми зараз намагаємося пропрацювати методи і конструкції, які можна уніфікувати під невелички об’єкти і вписатися в бюджет консервації 300-400 тис. євро, — підкреслює Кублицька.
Частина пам’яток архітектури, які були пошкоджені внаслідок військової агресії, потребує термінової консервації. Проте вони не є об’єктами критичної інфраструктури, первинної ланки медицини або соціально важливими.
Відповідно, знайти зараз фінансування у держави — некоректно до існуючої ситуації з економікою і в принципі неможливо. Обґрунтувати для міськради і для міністерств, чому зараз потрібно виділяти гроші на те, щоб будівля і далі не використовувалася, а не, наприклад, на якусь будівлю, яку можна “запустити” — дуже складно”.
На форумі “Реставрація та відновлення культурної спадщини України після Великої Війни” від Мінкульту та Всеукраїнської асоціації охорони культурної спадщини 5 грудня у Києві, переказує Віктор Дворніков, в. о. міністра культури і інформаційної політики Ростислав Карандєєв і його заступник сказали, мовляв, “грошей не чекайте, і навіть після перемоги малоймовірно, що всі [пошкоджені] будівлі матимуть хоч якесь державне фінансування”.
“Тобто ми зараз маємо шукати альтернативні [джерела фінансування]”, — робить висновок архітектор.
У таких реаліях єдиним доречним виходом видається звертатися за допомогою до міжнародних донорів.
“[Реставрація — це] великі гроші, — наголошує Олена Рофе-Бекетова: — Але завдяки тому, що є міжнародні фонди, які спрямовані на підтримку культурної спадщини на територіях, де відбуваються воєнні дії, для ремонту і реставрації таких будівель доречно звертатися саме до таких фондів”.
Натомість міжнародні донори, кажуть Кублицька і Гончарова, надають гранти лише на будівлі із громадською функцією — такі, як школи і лікарні. Саме тому вдалося отримати міжнародне фінансування на консервацію будівлі на Благовіщенській.
Також один із небагатьох пошкоджених через війну об’єктів культурної спадщини, якому надали міжнародні кошти на консервацію, — бібліотека Короленка. Вона отримала грант на усунення аварійності у розмірі 900 тис. грн від World Monument Fund, міжнародної некомерційної організації, що займається збереженням історичної архітектури та об’єктів культурної спадщини. Водночас на ремонт і реставрацію бібліотеки, за попередніми оцінками, потрібно 700 млн грн.
Натомість отримати міжнародні гранти на об’єкти культурної спадщини, які належать до житлового фонду, запевняють лобісти культурної спадщини, зараз неможливо через чималу кількість власників у кожного з них. Тож, прогнозують вони, фінансовий тягар лягатиме на власників житла із теоретичною допомогою місцевих бюджетів.
“З об’єктів культурної спадщини, які на балансі у міста, переважна більшість — це житло, — пояснює Кублицька. — На житло донори гроші не дають, бо там багато власників і [постає] питання: “З ким укладати договір?”.
Насправді в Україні ця ситуація набагато краще, ніж в інших країнах світу. Ми спілкувалися з колегами з Бейрута, з Алеппо — там взагалі мешканці будівель залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами, місто не бере участі [в допомозі]. В Україні муніципалітети беруть участь і можливо якось спонукати їх допомогти”.
Частина IV. Які нематеріальні проблеми заважають відновленню?
Архітектори та активісти спільні у думці, що стан культурної спадщини в Харкові відображає не лише наслідки російської агресії, але й харків’ян (зокрема, місцевої влади).
“На превеликий жаль, будівлі більше пошкоджені ще з тих років, коли на території Харкова й області не було обстрілів, — розповідає Олена Рофе-Бекетова. — У нас ця сфера у такому стані, що іноді дивишся на будівлю і не можеш згадати, чи це був “прильот”, чи просто її доведено, що вона без даху, одні стіни. Боляче, бо, на жаль, будівлі страждають не лише від російської агресії, а й від людської бездушності”.
“Я вважаю, що немає бажання, немає політичної волі, не вистачає людей, які б постійно це лобіювали, — додає Ірина Гончарова. — Думаю, що це — нерозуміння і давня харківська традиція байдужості до історичної спадщини. Війна це поглиблила, але якщо з’являться європейські кошти і вони [представники місцевої влади] зрозуміють, що це може бути вигідно, у них одразу з’явиться інтерес”.
Водночас, наголошує Віктор Дворников, вся пошкоджена забудова кінця XIX — початку XX століття підлягає відновленню — окрім хіба що будівлі колишньої духовної семінарії на вул. Семінарській, яку авіаудар зруйнував на 80%. Проте запит від громади зараз обмежений — через це і влада не квапиться.
“Основна проблема в тому, що у нас суспільство не сприймає ці об’єкти як свої — не відчуває свій зв’язок і що це дійсно є спадщина, — вважає Дворніков. — І в цьому основна причина такого становища і наслідок. Муніціпалітет дійсно активніше б реагував на сигнал, якщо б у суспільства був масштабний запит. На мою думку, ми можемо лише змінити ситуацію, коли змінимо суспільне сприйняття”.
В умовах, коли війна триває, а реставрацію об’єктів культурної спадщини називають здебільшого недоцільною, важливо консервувати будівлі і зберігати їх для майбутнього відновлення.
“По-перше, ми маємо зберігати всі рештки. Цивілізований європейський підхід полягає в тому, що створюються спеціальні майданчики, куди вивозять на зберігання ці залишки і фрагменти конструкцій, — каже Дворніков. — По-друге, ми маємо проводити першочергові протиаварійні і консерваційні роботи, які не дозволять будівлі руйнуватися від впливу атмосферних опадів чи якихось інших”.
Також важливо на державному рівні виробити стратегію щодо відновлення об’єктів культурної спадщини та задекларувати поважне ставлення на місцевому рівні.
“Всі ланки влади повинні задекларувати, що це наша спадщина, ми зберігатимемо її і не як майбутні ділянки для нової забудови”, — каже Катерина Кублицька.
Водночас, стверджує архітекторка, процес відновлення не має відбуватися миттєво, бо перед цим українському суспільству слід пропрацювати низку травм. Зокрема, навчитися поводитися із об’єктами ХХ століття, що уособлюють незручну пам’ять.
“Зараз суспільство перебуває в дуже крихкому і тендітному стані щодо декомунізації і позбуття радянської і імперської спадщини. Тож ми можемо наламати багато дров, — вважає Кублицька.
Нині час зрозуміти спадщину кінця 1930-1950-х років — це епоха міжвоєнного модернізму, соцреалізму і післявоєнного модернізму. Її створювали насамперед люди, які жили в цьому місті, ідентифікували себе з ним, називали себе українцями. Коли в цих об’єктах бачили якісь елементи націоналізму, архітектори потрапляли під нагляд служб, під арешти і репресії. Проте вони все одно намагалися вкладати в архітектуру національну самоідентичність. Відрікатися від цих будівель, казати, що вони нам непотрібні — значить [сповідувати думку], що жертви цих людей були марними.
Тому, як на мене, зараз потрібно законсервувати найкритичніші об’єкти із тих, що входять у спадщину, а питання відновлення — відкласти. Ми маємо розуміти, що ще достатньо довго житимемо із забитими шибками”.
У якості прикладів архітекторка наводить повоєнну відбудову європейських міст після Другої світової, які відновлювали історичні об’єкти приблизно через 25 років.
“Мій прогноз на підставі минулої війни в ХХ сторіччі — [процес відновлення Харкова триватиме] до 20 років, — каже Кублицька. — Може, й швидше, бо тоді були кошти виключно держави, а зараз ми живемо в ринковій економіці, і при правильному підході і реформах законодавства можливо інтегрувати [у процес відновлення] і приватний капітал, і наших внутрішніх інвесторів”.
Натомість у процесі майбутнього віднолення важливо не “наступити на старі граблі” й не повторити помилки повоєнної відбудови Харкова минулого століття.
“Підхід [відбудови Харкова] після Другої світової війни був варварським і значно спаплюжив його архітектуру, — наголошує архітекторка. — Сподіваюсь, ми все ж збережемо те, що в нас є, і створюватимемо нові об’єкти — але з пієтетом, з повагою до нашої спадщини”.
Дмитро Кузубов, фотографії автора